| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
![]() Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org |
|||||||
|
| ||||||||
Скульптури на журнальному столикуВ ІНТЕР"ЄРІАндрій ГРИЦИШИН
Закономірно: якщо “Клєр” для когось виставляє такі інтер’єрні спокуси, значить, знаходяться й охочі мати на своєму журнальному столику вартості, за якими визначаються не лише художні смаки господаря помешкання чи офісу, а “крутизна” його суспільного стану і фінансового становища. Ну, хто відмовиться від такого в прямому розумінні оголеного образу “Інь і Янь” у доволі специфічній філософській транскрипції Григорія Кудлаєнка?!! Хоч одразу варто без іронії зазначити, що таких експонатів, які виставлені цими днями в “Клєрі”, ви не зможете здибати ні в салоні “Художник”, який давно перетворився на сувенірну крамницю, ні тим паче на кічку під зворушливою назвою “Вернісаж”. Направду, скульптура Ярослава Мотики і Григорія Кудлаєнка високої галерейної проби, адже обидва майстри належать до когорти львівських митців, які активно беруть участь у різноманітних виставках, пленерах, симпозіумах. Наприклад, Кудлаєнкові бронзові “Грації” 1998 року отримали премію за найкращий скульптурний твір на осінньому салоні “Високий замок”, який щорічно відбувається у Львівському палаці мистецтв! Хоч переважно скульптура Григорія Кудлаєнка – це поєднання шліфованої або патинованої бронзи із тонко підібраним каменем (габро, лабрадорит, кубинський мармур), утім, не тільки його ливарство представлено на цій виставці. Маленькі уламки карарського мармуру під різцем майстра стали справжніми лаконічними образами лебедя, ангела, жіночої спокуси... Тематично доповнює враження від скульптури і графіка цього ж автора: срібний контур і червоне штрихування на чорному тлі представляють в рисунках Кудлаєнка той романтичний погляд на жіноче оголене тіло, який власне й може бути щонайналежніше оцінений і без вагань сприйнятий завсідниками салону “Клєр”. На відміну від свого молодшого колеги, Ярослав Мотика тільки в деяких творах як матеріал вибирає камінь. Переважно його дрібна пластика виготовлена із кам’яної маси, теракоти, чорнодимленої кераміки. Особливо цінними в експозиції є твори, які не знані Львову із виставок, хоча були створені упродовж 1990-95 років. У цих напрочуд образних мініатюрах художникові вдалося передати й монументальний пафос, і психологічну нюансовість жанрових сценок, й епічну архаїку глибин НАШОЇ традиційної культури. Виставляючи своїх “Емігрантів” чи віртуозну “Кора опадає”, Ярослав Мотика немов подає приклад молодій зміні, яка покликана продовжити цю традицію. “Мене гірко вражає те, що на виставках ніяк не видно молодих скульпторів, – зізнався одного разу кореспондентові “Поступу” лауреат державної премії ім. Т. Шевченка Ярослав Мотика. – Можна тільки здогадуватися: чи вони не подають робіт, чи ті роботи оргкомітети виставок відхиляють?.. Але саме це й спонукає мене замислитися над станом, у якому перебуває львівська скульптурна школа або конкретніше, кафедра скульптури ЛАМ ( бо кажуть, що підготовка скульпторів в академії є слабкою). Інколи й мені здається, що там навчають чого завгодно, наприклад, муляжі ліпити, тільки не Мистецтва... Скільки вже років кафедра випускає дипломованих скульпторів! То чому ж їхніх творів не видно на виставках, зокрема, на виставках львівського портрету й “Асоціації-2000”. Ситуація просто катастрофічна! Сам я навчався на відділі кераміки, але захоплювався скульптурою й намагався якомога активніше брати участь у всіх виставках. А тут люди, які мають завершену освіту в галузі скульптури, просто розчиняються, у мистецтві вони неприсутні. Очевидно, академічна кафедра скульптури є в занепаді, як і ті люди, які її обіймають. Мусили б уже передавати посади людям талановитішим і розумнішим, які не псували би молоді. Та Львів таке місто, що традиційно славилося скульпторами, варто тільки глянути на фасади будівель! Ну, чому б така талановита людина, як Роман Петрук, не могла працювати на кафедрі скульптури?!! Так, цей майстер працює і зі склом, і з керамікою, але він цілковито міг би передавати свої знання й уміння молодим скульпторам. Колись давно так же й училися – у майстрів. Може, і тепер варто звернутися до цієї практики. Бо далі не годен терпіти того занепаду, який панує в нашій скульптурі порівняно з якою, скидається, що в живописі й графіці ситуація не така розпачлива”. |
|
|