Віртуози in tenebris
КУРЙОЗИ
Яким ГОРАК
Так уже історично склалося, що діяльність музиканта-віртуоза неминуче пов’язана з містикою і магією, з умінням протистояти витівкам і примхам долі, яка завжди невчасно підносить йому різні несприятливі прикрощі (згадаємо хоча б, як лускали скрипкові струни на концертах Н. Паганіні чи як концертував В. А. Моцарт із пов’язкою на очах). Шансом випробувати такі примхи доля наділила скрипальку А. Пилатюк та молодий колектив Студентського симфонічного оркестру ЛДМА ім. М. Лисенка, які днями виступали у філармонїї на фестивалі “Віртуози”. Але якщо ті “примхи” долі у віртуозів минулого були доволі наївні, то нашим віртуозам довелося зіткнутися з куди прикрішими реаліями буденності.
Початок концерту не заповідав ніяких несподіванок. У програмі – скрипковий концерт А. Хачатуряна та фортепіанний “Слов’янський концерт”
Б. Лятошинського. По вступному слові музикознавця Л. Мельник на сцені з’являються талановита скрипалька, лауреат міжнародних конкурсів А. Пилатюк у супроводі диригента й художнього керівника оркестру З. Остафійчук. Звучить перша частина скрипкового концерту, та раптом із початком сольної каденції гасне світло...
У залі здіймається тривожний шепіт. Однак солістка бездоганно дає собі раду із виконанням, заворожуючи слухачів. Дехто думає про спеціально створений ефект, і чомусь усі впевнені, що по завершенні каденції світло з’явиться. Каденція доходить до кінця, та світла нема! Оркестр не вступає, бо оркестранти не бачать ані диригента, ані нот власних партій на п’юпітрах. А. Пилатюк спромоглася на такий заворожуючий ефект, як виконання технічно складної каденції у цілковитій темряві. В залі тривалий шквал оплесків як винагорода за майстерність солістки і гучний свист на адресу електриків! Проте перерва на 10-15 хвилин не остудила запалу шанувальників музики, які весь цей час не покидали темного залу.
Із появою світла концерт продовжився. А. Пилатюк успішно завершила виконання твору А. Хачатуряна. В могутній та величній красі постав перед шокованими й екзальтованими слухачами “Слов’янський концерт” Бориса Лятошинського у майстерному виконанні знаного львівського піаніста Йожефа Ерміня. Такою незвичною й ефектною водночас була загальна канва концерту. Солісти зробили все залежне від них, щоб виконання було якнайкращим.
Що ж до оркестру, то позитивним моментом є те, що він намагається періодично представляти на осуд слухачів нові програми. В їхньому виборі оркестр не обмежується кількома легкими творами, а бере все складніші й рідко виконувані твори (як концерт Б. Лятошинського), що свідчить про невичерпне бажання творчо зростати. На чолі із диригентом З. Остафійчук колектив уже вклав чимало праці на шляху до мети, але цього ще недостатньо. Виступ оркестру можна було б порівняти з ескізом-олівцем, який доносить обриси ідей, та в деталях ще не викінчений, тому далекий від завершеного живописного полотна. В деталях виконання потребує значного доопрацювання. Слід звернути увагу на збалансованість звучання оркестру й соліста (у І частині фортепіанного концерту оркестр форсованим звуком “глушив” соліста, незважаючи на те, що Й. Ермінь докладав усіх можливих фізичних зусиль протистояти цьому), неспівпадання сильних доль (у соліста сильна доля вже відзвучала, а тільки тоді її подає оркестр – у ІІ частині скрипкового та фіналі фортепіанного концертів), ритмічні неточності (у побічній партії першої частини скрипкового концерту композитор вимагає ритмічної фігурації у віолончелей, а звучав лише витриманий акорд), неточності у вступах інструментів та інструментальних груп (у ІІ частині фортепіанного концерту це мало не призвело до зупинки у звучанні), появи генеральних пауз, яких композитор не передбачив у партитурі. Всі ці недоліки належало б поправити, а тому хотілося б запропонувати виконавцям попрацювати над цими творами деякий час, а тоді ще раз винести на сцену.
P.S. Ясна річ, такими пікантними перипетіями, як вимкнення світла посеред концерту, усі курйози “Віртуозів” не вичерпуються. До них може належати і шок слухачів від концерту інструментального ансамблю “Солістів Мілана”, і фатальна відсутність програмок. Про ті програмки якось вже аж не зручно нагадувати. Але все одно пояснити, чому на одних концертах фестивалю вони є, а на інших їх немає, ніхто не береться. Тобто дирекція знаходить якісь виправдання, але всі вони, м’яко кажучи, якісь несерйозні. Слухачам же може видатися, що є концерти для “білих” і є для... Наприклад, кореспондентці “Поступу” довелося пекти раків, коли швейцарська делегація на концерті віолончелістки Д. Гавати й піаністки Л. Буторіної-Ківи попросила її на якомусь клаптику паперу записати, чиї саме твори звучали того вечора, адже програмок концерту не було. Не допомогла й афіша, на якій дирекція фестивалю загадково анонсувала “твори українських та зарубіжних композиторів”. Властиво, швейцарців найдужче цікавили саме українські композитори. Довелося усно пояснювати, хто такий Є. Станкович і що таке дримба. Сором та й годі. Мало того, що програмки МУСЯТЬ лежати на КОЖНОМУ кріслі в залі, вони ще й повинні містити вичерпну інформацію доступною чужоземцям мовою. Адже фестиваль – із претензією на міжнародний! На жаль, навіть загальних програмок на фестивалі обмаль. “Їх мало замовили”, – розводять руками працівниці філармонії. До речі, саме такі дрібниці псують імідж президентського посадника, який патронує “Віртуози”, та й загалом престиж Львова.
|
|
