|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Чистота народжується у фабричних відходахКОНТЕМПОРАРІ-АРТ
Однак по територiї пiдприємства ходять люди, чия зовнiшнiсть видає їхню приналежнiсть до богеми. За ними крiзь об’єктив камери стежить кiнооператор. Один із групи – в полотняному заквацяному комбiнезонi – каже: – Наразi нас, художникiв, тут семеро. Я, Мирослав Яремак та Ярослав Яновський – iванофранкiвцi. Iздрик приїхав із Калуша. Тарас Табака – з Ужгорода. Василь Бажай, Андрiй Сагайдакiвський та Володимир Кауфман живуть i працюють у Львовi. Бажай (голова секцiї концепцiйного мистецтва Львiвської спiлки художникiв України) i є iнiцiатором того, що тут вiдбувається. Вiн розкаже краще. Василь Бажай, концептуально кошлатобородий чолов’яга пояснює: – Ми зiбралися на симпозiум, що повинен перетворитися на фестиваль сучасного мистецтва “Екологiя-3000”. Територiя керамiко-скульптурної фабрики є нашим iнсталяцiйним простором. Невикористанi матерiали, що залишилися вiд виробництва – метал, скло, камiнь i саме подвiр’я є об’єктом мистецтва вiдтодi, як митець торкається до них. Вiн вiддає їм енергiю своєї віри. Зрештою, сам глядач, спостерiгаючи це (реагуючи), стає об’єктом мистецтва. Яремак втручається у монолог Бажая: – Глядач може iронiзувати з приводу того, що бачить, чи не iронiзувати. Однаково, мистецтво тут i зараз, як завжди, є провокацiєю. Я працюю на цьому фестивалi задля того, щоб показати: в Українi є сучасне мистецтво, а в ньому є i така його форма. Зрештою, я творю задля втіхи... Думку продовжує Володимир Кауфман: – А я не знаю, чому я творю. Очевидно, не можу цього не робити. I моєї запропонованої форми мистецтва не сприймає наше суспiльство. Але це закономiрно: що вищим є мистецтво, то бiльшою стає прiрва мiж ним та суспiльством. Пiдтверджує слова Кауфмана Бажай: – Для нас не важлива публiка. Вона перетворюється на акт мистецтва. А Тарас Табака трактує цю тему так: – Я бачу сенс своєї творчостi в тому, щоби впливати на свiдомiсть, формувати її. Я розумiю екологiю як чистоту свiдомостi. Тут повинен вiдбутися акт її очищення. Як – це вже iнше питання, питання форми. До прикладу, моя iнсталяцiя називатиметься “Ландшафти вiд мадам Тюссо”. Це будуть восковi фiгури, що створюватимуть уявлення про прототипи. Але тiльки уявлення. Вони залишатимуться лише восковими фiгурами. Так само, як мої восковi таблички (щось на зразок фотографiй) iз зображенням ландшафту, згадки про ландшафт, який побачити вже не буде змоги. Це своєрiдна форма застереження суспiльства, перевiрка соцiуму на демократичнiсть. Я i в живописi давно працюю із темою “слiду” – в соцiальному та психологiчному контекстах. Мирослав Яремак по-своєму екологiзує територiю “неекологiчного” (в сенсi нечистого) середовища фабрики: – Моя iдея – це вiдновлена iдея 150-рiчної давностi. То був перiод “весни народiв Європи”. Француз Курбе намалював “Сiяча”. Здається, ми теж певною мiрою вступили у фазу демократiї (як тодiшня Європа). Чи проросте ця демократiя у нас? Отож я, умисне вдаючись до дуже прозорої символiки, здiйснюватиму акт Сiяча. Ходитиму по подвiр’ї фабрики з мiшком пшеницi i засiватиму. Десь вона обов’язково згодом проросте, десь будуть хворi паростки, а десь зерно пропаде. Фестиваль “Екологiя-3000” повинен мати продовження восени (якщо мистецтво проросте). I тодi буде видно результат мого засiву. Художник Ярослав Яновський не перший рiк працює із тiлом як матерiалом. Тож вiн i переконує: – Що може бути чистiше, екологiчнiше, нiж тiло? Я використовуватиму своє тiло і тіло моделей для постановочних фотографiй. З територiї фабрики – Веронiка Калиновська |
|
|
