BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ - головна сторінка, архів, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 19-20 ТРАВНЯ 2001 року |

Левко Лук"яненко: 72 дні я чекав кулі



© ПОСТУП

– Левку Григоровичу, із сучасного погляду логіка ваших учинків виглядає безумством, адже свідома дія, що може призвести до загибелі – це відсутність інстинкту самозбереження, щось дуже неприродне...

– Знаєте, так воно, мабуть, і було. Але я був у юнацькому віці і на ризик смерті я не дивився як на щось таке дуже вже важливе. Це мене не лякало. Зрештою, що таке смерть? Ви не праві. Смерть – це абсолютно природне явище.

– Однак ви ініціювали створення підпільної організації, добре усвідомлюючи, чим це вам загрожувало, отже, мали би бути обережні, аби уникнути викриття. Як сталося, що про вашу діяльність так швидко дізналися у КГБ?

– Ми всі припускалися великої кількості помилок. Але основною причиною арешту була помилка Віруна, який передав програму нашої організації своєму знайомому Ващукові, разом з яким у дитинстві допомагав повстанцям. Вірун не збагнув, що п’ять років, упродовж яких він не бачився зі своїм товаришем, розвели їх по різних шляхах. Той навчався тоді у партійній школі і мислив категоріями окупаційної влади. Ващук відніс отриману від Віруна програму до львівського КГБ. За Віруном стежили, вже про перші наші збори 7 листопада у КГБ було відомо все, і не арештували нас тоді тільки тому, що хотіли вистежити зв’язки кожного. До 20 січня їм це вдалося зробити. 25 членів організації було заарештовано. 18 чоловік відпустили під так званий оперативний нагляд. Мене і ще шістьох 17-20 травня 1961 року судили за зраду батьківщини, хоча спочатку звинувачували лише в антирадянській агітації. Річ у тім, що під час слідства ми поводилися дуже зухвало, співали націоналістичних та антирадянських пісень. До нас підсадили стукачів, з якими ми бадьоро марширували по камері і співали: “Смерть, смерть ляхам, смерть московсько-жидівській комуні...”. Як результат нас перекваліфікували з 9 статті (антирадянська агітація) на 56-ту (зрада батьківщини), бо збагнули, що ми твердо стоїмо на націоналістичних засадах, проти імперії... Так діло довели до суду.

– Ви пам’ятаєте, як відбувався суд?

– Суд відбувався дуже просто. Судив нас голова Львівського обласного суду Степан Рудик. Прокурором був Нетименко. Сам суд відбувався у кімнатці слідчого ізолятора КГБ за адресою вул. Миру, 1 (тепер вул. Степана Бандери – Ред.), куди не пустили нікого з наших друзів чи родичів. Усе тривало три дні з 16 по 20 травня, коли нам і зачитали вирок: мене засудили до розстрілу, Кандибу до 15 років позбавлення волі, Віруна до 12 років, Кіпиша, Боровницького, Луцьківа до 10 років.

– Що ви відчули, коли почули свій вирок?

– Знаєте, коли я почув свій вирок – смертна кара – то мене ніби чимось тупим і дуже тяжким вдарили по голові. Мені здалося, що під тягарем цих слів я навіть пригнувся...

– Ви злякалися?

– Ні, це не страх, це якесь інше почуття... Страшенний жаль. Я так багато планував, і от моє життя зараз обірветься, а я так майже нічого і не встиг зробити. Дуже шкода було, що життя обривається на перших кроках... Коли я повернувся до камери, то мене вже ніхто не рухав, ніхто нічого не забороняв. Я ліг спати ще далеко до вечора і проспав аж до самого ранку, і тоді я зрозумів вираз “сон Наполеона після Ватерлоо”. Знаєте, це коли людина нормальна, має здорові нерви, але на неї накочується страшенна втома, і людина засинає і спить мертвецьким сном... Мені в ту ніч наснилося таке, що нагадало мені ворожіння моєї мами ще під час німців, з якого виходило, що якщо я не згину у 33 роки, то буду жити до 73.

– Ваша справа ще раз розглядалася у Верховному Суді, де смертну кару вам замінили на 15 років тюрми. Але до того моменту пройшло досить часу. Як ви пережили його?

– Сімдесят два дні я кожної хвилини був готовий до того, що мене поведуть на розстріл. Кожної хвилини я був готовий до смерті. Потім дізнався, що Верховний Суд розглянув апеляцію, яка в разі смертного вироку подається обов’язково. Ще протягом якогось часу мене утримували у Львові, а потім відправили у Мордовію, де я й відбув 15 років. Міру покарання пом’якшили ще двом моїм колегам по Робітничо-селянській спілці: Боровицькому і Кіпишу, замість 10 років, дали по 7.

– Що сталося із цими людьми потім?

– Вірун помер. З Іваном Кандибою ми продовжували боротьбу і ще один раз сіли – ми разом були у Гельсінській групі. Лібович зараз живе у Львові, він повернувся, і його прийняли в управління сільського господарства, на ту ж землемірську роботу. Кіпишеві після терміну не дозволили мешкати у Львові, хоча і його дружина, і діти були тут прописані, тому він жив і влаштувався десь у Дрогобичі. Зараз його вже немає серед живих. Боровницького я загубив і навіть уже зараз не зміг простежити його долі – не знаю, де він є і що з нього стало. Василь Луцьків, той, що зі села Павлів Радехівського району, не витримав і збожеволів у таборах. Він теж відбував ув’язнення у Мордовії, його кілька разів відправляли у найтяжчий відділ божевільні МВД у Рибінську. Йому ставало легше – повертали до зони, потім знов – до божевільні. Врешті, його привезли до Львова і віддали сестрі і матері...

– А той суддя, який засудив вас до смертної кари, чи не випадало вам бачитися з ним уже зараз, після здобуття незалежності України?

– Ні. Не бачився і не знаю, що він і де. Знаю, що в нього десь тут у Києві є ще брат, але з ним теж не зустрічався. Знаєте, то була така людина-перевертень – зрусифікована, яка бажала вислужитися перед Москвою.

Очевидно, що Степан Рудик, який 1961 року виніс Левкові Лук’яненкові смертний вирок, є людиною минулого у всіх позиціях. Особова справа судді давно припала пилюкою в архівах Міністерства юстиції і зараз навряд чи містить у собі щось надто секретне, однак доступу до неї знайти нам так і не вдалося. Натомість з альтернативних джерел “Поступові” стало відомо, що Степан Рудик ще впродовж десяти років обіймав посаду голови Львівського обласного суду. Потім він значно піднявся по службовій драбині – його перевели до Києва, де він посів місце міністра юстиції УРСР. Зараз судді Степана Рудика вже немає серед живих –
1998 року він помер...
Сторінку підготувала Тетяна НАГОРНА

POSTUP - ПОСТУП
№76 (734),
19-20 ТРАВНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Тигипко чи Кінах?
·В НОМЕРІ
·СБУ шукає у Львові ймовірних убивць Папи Римського
·Білоруські міліціонери застрелили українця

ПОГЛЯД
·Розпочато підготовку антипрезидентського референдуму
·За нами наглядатиме комісар
·Понтифікові гарантують безпеку
·Сенчук нічого говорити не буде
·Унсовців приборкують
·Зустріч політиків і науковців у Львові

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Парки повинні заробляти на себе
·Узимку мерзнути не будемо
·Перетягування фінансового каната
·Вшанують пам"ять героїв
·Страйкарі не здаються
·На стажування - у США

ПОСТУП З КРАЮ
·Мирослава Гонгадзе не приїде ховати свого чоловіка
·Воронін - за комуністичну співдружність

ПОСТУП У СВІТ
·Вибух в Ізраїлі
·Китай відмовився прийняти президента Тайваню
·Ярузельський хоче суду
·Прорив у справі відшкодувань
·СВІТООГЛЯД

ТЕМА ПОСТУПУ
·Народжений двічі
·Левко Лук"яненко: 72 дні я чекав кулі

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·Жертв "Титаніка" ідентифікують
·Ящірка надихнула винахідника
·Тиждень космічних одкровень
·Людство невпинно росте

ДУХОВНИЙ ПОСТУП
·Молитва до Андрея Шептицького
·"РІЧ" рухається
·Любов до ближнього - це політика
·Ув"язнені хочуть зустрітися з Іваном Павлом ІІ

АРТ-ПОСТУП
·НАША АФІША
·Чистота народжується у фабричних відходах

СПОРТ-ПОСТУП
·Команда Львова - чемпіон Універсіади!
·Що нас чекає на "Джиро д"Італія"?
·ФК "Львів" продовжує перемагати
·ФУТБОЛ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР

 

Каталог услуг вентилируемые фасады казань.
Смотрите russian-escorts.ru escort Radar Customer service escort Radar.