BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ - головна сторінка, архів, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 19-20 ТРАВНЯ 2001 року |

Народжений двічі

20 травня 1961 року Левка Лук"яненка засудили до смертної кари



© ПОСТУП
Від цього дня минає рівно сорок років. Левкові Григоровичу Лук’яненку нині 73 роки, і він каже, що тоді, будучи ще дуже молодою людиною, він не боявся смерті, просто йому було страшенно жаль помирати, так і не зробивши нічого з того, що було задумано...

Лук’яненко розповів нам, що свого часу він чітко усвідомив одну річ: або він хоче боротися за самостійність, то тоді мусить не зважати на ризик смерті, або якщо він боїться смерті, то не мусить дурити самого себе і має продовжувати жити життям звичайної радянської людини. “Історія показує нам, що всіх, хто в будь-які часи піднімав голову на боротьбу за незалежну Україну, чекала погибель. І я це знав. І я цього не лякався. Це війна, а на війні вбивають. Отже, може статися і таке, що й тебе вб’ють...” – каже він.

Йому було 33 роки, коли його засудили до смерті. Разом із кількома своїми товаришами він створив Українську робітничо-селянську спілку, яка проіснувала 74 дні – із 7 листопада 1960 року до 20 січня
1961 року, коли всіх членів УРСС заарештували працівники КГБ.

Лук’яненкові вдалося уникнути смерті – Верховний суд УРСР скасував попередній вирок, замінивши смертну кару на 15 років позбавлення волі.

Термін Левко Лук’яненко відбув у мордовських таборах. Повернувся на Україну 1976-го, а у 1977 році його заарештовують за участь у дисидентській організації – Українській Гельсінській Групі і як “злісного рецидивіста” засуджують ще до 10 років ув’язнення. Як мислила ця людина? Чому не боялася смерті? Як не зламалася, не збожеволіла? Як, витримавши жахи перебування в камерах, допити, тортури, страшенний психологічний тиск і просто нелюдські умови таборів, знову бралася за своє? Це божевілля...

Спершу бажання досягти свого ідеалу завело Левка Лук’яненка до ... комуністичної партії. Ще відбуваючи службу в Радянській Армії, він вирішив, що, аби зробити щось доброго для України, спочатку слід самому досягти якогось високого становища. Після служби він вступає на юридичний факультет (юрист, вважає він, найкраще орієнтується в системі устрою суспільства) Московського університету. Проводить активну суспільну діяльність, вислужується до старости курсу і парторга потоку і т. д... Такий шлях тепер називають “мазепівським”, і він був далеко не рідкісним явищем серед тодішніх свідомих українських націоналістів. Варто лише глянути на цифри офіційної статистики: станом на початок 1954 року до складу ЦК КПУ входило 72 % українців, у Верховній Раді УРСР їх було 75 %, а серед загальної кількості членів КПУ українців було 60 % щодо 28 % росіян. Така кількість українців серед керівного складу української ж компартії була тоді винятковою – у ті часи керівні партійні посади в національних республіках займали, як правило, не місцеві кадри.

Ясна річ, що не всі ці люди виносили в серці мету, подібну до тієї, яку плекав Лук’яненко, але очевидно, що серед них було немало таких, з якими сталося те, чого він найбільше боявся і через що вирішив змінити тактику. “Я дуже швидко збагнув одну річ: середовище людей, у колі яких ти постійно перебуваєш, неминуче вплине на тебе. Моїм середовищем в разі продовження кар’єри комуніста були б працівники райкомів та парткомів партії, які здебільшого вороже налаштовані до всього українського. Я не був упевненим, що зможу стати винятком, на якого середовище не матиме впливу. Я не міг сказати напевне, що через 5-10 років роботи в партапараті ідеал незалежної України не поблякне в моїх очах і я не перетворюся на зрадика”, – говорить він.

Лук’яненко перестає намагатися досягти успіху по лінії комуністичної партії, однак продовжує займати там рядові посади. По закінченню Московського університету їде працювати на Львівщину у Радехівський райком партії, знаючи заздалегідь, що там він шукатиме однодумців, які допоможуть створити йому підпільну організацію... Наприкінці 1958 року Лук’яненко познайомився зі Степаном Віруном, який працював штатним агітатором у Радехівському райкомі. Пізніше доля зводить його із Василем Луцьківим – завклубом в одному із сіл Радехівського району. Потім були й інші, які, як сподівався Лук’яненко, вступлять до підпільної організації. З Іваном Кандибою він познайомився вже у Глинянах, де спершу працював у райкомі партії, а згодом перевівся до адвокатури. Разом із Кандибою у Перемишлянах Лук’яненко знаходить ще одного однодумця – Йосипа Боровницького, який працював там слідчим у прокуратурі. У Глинянах до товариства приєднався землемір Олександр Лібович, який приводить із собою Івана Кіпиша, котрий працював у львівській міліції.

7 листопада 1960 року у львівському помешканні Івана Кандиби збирається п’ятеро чоловік – окрім самого господаря, Лук’яненко, Вірун, Луцьків і Ващук – приятель Віруна, якого той привів, не порадившись з іншими учасниками зустрічі. Вони обговорюють програму організації “Українська робітничо-селянська спілка”, яку власноруч написав Левко Лук’яненко. Цей документ став першою в повоєнній Україні ґрунтовною програмою українського руху, яка передбачала боротьбу за вихід України із СРСР мирними методами. Там мовилося про створення “абсолютно незалежної держави із широко розвинутим соціалістичним устроєм та завоюваннями демократичних прав”. На зборах програму вирішили змінити так, аби про вихід України з СРСР прямо не йшлося.

“Згодом я переписав програму, засадничою ідеєю якої була демократизація існуючого тоді ладу. Ми всі розуміли, що саме демократизація в остаточному результаті призведе до української самостійності, однак така постановка проблеми виглядатиме менш злочинною перед режимом”, – пояснює Лук’яненко.
Та перший варіант програми УРСС у КГБ був ще до того, як у помешканні Кандиби відбулися перші збори підпільної організації. Зрадником виявився Микола Ващук, приятель Віруна з дитячих років, який став переконаним комуністом і вчився у львівській партшколі. Ніхто із присутніх на зібранні про це навіть не здогадувався, бо ані 7 листопада, ані наступними днями нікого не арештували – КГБ вирішило дати собі час, аби простежити зв’язки кожного з учасників УРСС. 20 січня 1961 року сталися арешти.

На початку 1960-х років організація підпільних груп стала окремою формою спротиву відверто дискримінаційній щодо національного питання політиці Радянського Союзу. Однак історії стали відомими лише ті підпільні організації, діяльність яких тоді викрило КГБ і над учасниками яких відбулися суди. Траплялося, що учасникам підпільних організацій пом’якшували винесений спершу вирок і смертну кару замінювали на довгі роки ув’язнення у таборах. Однак більшість засуджених до страти таки розстрілювали. Так, 1962 року відбувся суд над учасниками Львівського Українського Національного Комітету.

Двох із 20 заарештованих – Коваля та Грицину – засудили до смертної кари і розстріляли. Того ж року до рук КГБ потрапляють голови Ходорівської і Тернопільської підпільних груп. Одному з них – Федору Проціву – винесли смертний вирок і теж розстріляли...

Тарас БАТЕНКО кандидат політичних наук
Серед усіх політичних процесів 60-х років, що відбулися в Українській РСР, “справа УРСС” набула чи не найбільшого розголосу. Недарма у хронологічному довіднику “История Украинской ССР”, що вийшов 1990 року за редакцією академіка Ю. Кондуфора, серед хронології соціалістичних звершень підсумком досягнень 1961 р. стала інформація про Львівський суд над членами УРСС.
Її ідеологи не встигли створити повноцінної організації і були заарештовані вже після перших нарад. Усе ж сама спроба створити опозиційну політичну структуру посідає помітне місце з-посеред інших спроб того часу. Вперше у післявоєнний період в Галичині її учасники сформулювали засади українського руху опору в нових умовах, орієнтуючись на беззбройне здобуття незалежної України. Тогочасні умови, перші документи політичної думки нового руху опору (насамперед проект програми “Української робітничо-селянської спілки” та пізніший твір “Інтернаціоналізм чи русифікація?” літератора І. Дзюби) були побудовані на ідеологічному ґрунті націонал-комунізму. У цьому проглядався реалістичний вибір тактики нової опозиції: боротися з існуючим режимом його ж ідеологічною зброєю. З іншого боку, націонал-комунізм був характерний майже винятково для інакодумців зі Східної України, яка більше ніж сорок років перебувала під радянською окупацією. У цих умовах появу доктрини націонал-комунізму (опозиційність якої не викликала сумніву), можемо вважати органічним вислідом еволюції тодішньої суспільно-політичної думки.

POSTUP - ПОСТУП
№76 (734),
19-20 ТРАВНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Тигипко чи Кінах?
·В НОМЕРІ
·СБУ шукає у Львові ймовірних убивць Папи Римського
·Білоруські міліціонери застрелили українця

ПОГЛЯД
·Розпочато підготовку антипрезидентського референдуму
·За нами наглядатиме комісар
·Понтифікові гарантують безпеку
·Сенчук нічого говорити не буде
·Унсовців приборкують
·Зустріч політиків і науковців у Львові

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Парки повинні заробляти на себе
·Узимку мерзнути не будемо
·Перетягування фінансового каната
·Вшанують пам"ять героїв
·Страйкарі не здаються
·На стажування - у США

ПОСТУП З КРАЮ
·Мирослава Гонгадзе не приїде ховати свого чоловіка
·Воронін - за комуністичну співдружність

ПОСТУП У СВІТ
·Вибух в Ізраїлі
·Китай відмовився прийняти президента Тайваню
·Ярузельський хоче суду
·Прорив у справі відшкодувань
·СВІТООГЛЯД

ТЕМА ПОСТУПУ
·Народжений двічі
·Левко Лук"яненко: 72 дні я чекав кулі

ПОСТУП НАУКИ І ТЕХНОЛОГІЙ
·Жертв "Титаніка" ідентифікують
·Ящірка надихнула винахідника
·Тиждень космічних одкровень
·Людство невпинно росте

ДУХОВНИЙ ПОСТУП
·Молитва до Андрея Шептицького
·"РІЧ" рухається
·Любов до ближнього - це політика
·Ув"язнені хочуть зустрітися з Іваном Павлом ІІ

АРТ-ПОСТУП
·НАША АФІША
·Чистота народжується у фабричних відходах

СПОРТ-ПОСТУП
·Команда Львова - чемпіон Універсіади!
·Що нас чекає на "Джиро д"Італія"?
·ФК "Львів" продовжує перемагати
·ФУТБОЛ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР