Мова - категорія націотворча
Роздуми з нагоди 125-річчя Емського указу
ПРОСВІТА
Ірина ФАРІОН
Ніщо так безжально не зриває завіси з нашої декоративної незалежности, як мова, а точніше, витіснення її з державної та інформаційної сфер, передусім телебачення і преси, куплених олігархічними структурами (чи то пак скоробагатьками), що через низький інтелектуальний рівень і вопіющу бездуховість не вміють (бо не здатні) мислити державними категоріями, а тим паче національними, а лише категоріями власної кишені та кланових інтересів.
Через те найнижчу продуктивність слововжитку тепер в офіційно-ділових, бізнесових та інформаційних сферах має лексема “національний” (якщо не брати до уваги кількости навчальних закладів із цим прикметником, з вихолощеним, переважно і безсумнівно, змістом), і зокрема, у валентностях “національна ідея”, “національний інтерес”, “національний простір”. Бо наші національні терени запруджує чужинецька вторинна культура (чи російська, чи американська – один чорт), а перевертні (це ті, яких колонізаторсько-російський режим перевернув з ніг на голову) вбирають це в себе, продукуючи, відповідно, із себе ще огидніший продукт зі зрозумілим мовним оформленням чи, точніше, осутненням – російським, що не відгонить чужим-пречужим уже навіть і для пересічного галичанина.
Такі слова, як “учбовий” і т. д. – це впорскування в тіло мови тієї ін’єкції, яка, роз’їдаючи її внутрішньо, працює на найстрашніше – уподібнення, а відтак зникнення.
По-друге, мова – категорія духова. Великий німецький мовознавець
ХІХ ст. Вільгельм Гумбольдт так сформулював це: “Рушієм національного є дух, а буттям духу є мова”. Згодом ці погляди розвинув і наш визначний учений Олександр Потебня, зазначивши, що індивідуалізованість духу народу ніде не виражена так яскраво, як у формі мови, а відтак, за О. Забужко, “сучасна духовна криза, яка опанувала українське суспільство, є насамперед кризою українського мовомислення”.
По-третє, мова – категорія націєтворча, інакше – це об’єктивна даність, що живе у підсвідомих глибинах етнографічної маси і готова видобутися на поверхню свідомости, щоб стати керманичем усіх національних змагань у всіх ділянках життя. В іншому разі змагання, що минатимуть мову, приречені, бо “збудовані на піску”
(О. Потебня). І саме тоді без усвідомлення національного ідеалу, сконцентрованим виявом якого є мова, “розвій матеріяльних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина”
(І. Франко). Тому так безглуздо зараз абсолютизувати економічно-соціальний чинник коштом мовно-духового. За очевидної сукупности разючих проблем безперечним є те, що без збереження своєї самобутньої культури нація втрачає своє обличчя (свою ідентичність) і приречена зникнути. Мова ж для цієї культури те саме, що центральна нервова система для людини, а відтак саме за станом мови можна встановити стан культури.
Націоналізм – це передусім усвідомлення своєї відмінности-самобутности у світі, що ґрунтується на мові як вістрі культури, і водночас “послідовний націоналізм є інтернаціоналізм” (О. Потебня). Якщо цей блискучий вислів
О. Потебні способом дедукції розгортати до цеглин нашого буття – світолюдини, то егоїзм – це альтруїзм, адже ближнього можна і слід полюбити тільки так, як самого себе. І саме ця любов до свого роду, коли вона спрямована в себе, зміцнює одностайність нації, а коли спрямована назовні, проти іншої нації, то посилює чвари і ненависть. Отже, дайте достатньо любови собі, своїй країні, своїй нації, дайте так і стільки, щоби Вам не стало сили на ненависть до інших.
За Миколою Міхновським, головна причина нещастя нашої нації – брак націоналізму (розумій любови) серед її широкого загалу. Що відбувається з родиною, коли зникає любов? Зрозуміло. То чи не очевидною є причина безладу в державі? Найглибшим містичним проявом цієї любови є мова. Соціологи спостерегли, що найвищий відсоток злочинів саме в містах зденаціоналізованих, де українська мова фактично відсутня, а російська помітно спотворена. Мова реагує на всі соціальні, національні деформації. Мова мстива: будь-яка наруга над нею призводить до душевної травми.
Нація, котра втрачає свою рідну мову і приймає чужу, не має духової самостійности, а завжди йде “на помочах”, через що не проявляє ініціативи – цієї необхідної умови духового і матеріального поступу взагалі. Отож, лише сильна національна воля, що, за Іваном Франком, є синтезом бажань, потреб і змагань, які сягають аж меж можливого, є критерієм життєздатности нації.
Завдяки, власне, цій волі наша мова, що лише за ХVІІІ-ХІХ ст. пережила
173 укази заборон, винесла на своїх плечах націю. Ю. Шевельов називає це “лінгвістичним чудом”. Після лінгвоцидних ХVІІІ-ХІХ ст. на початку ХХ століття у Києві лише десятки інтелігентних родин говорили українською мовою, як колись у І-й пол. ХІХ ст. у Празі після навального понімечення лише в особливих інтелігентних осередках чули мову чеську. Однак чехи, запаливши національною ідеєю всю націю, цілковито вирішили мовну проблему, а отже, проблему буття. Адже тільки на ґрунті національної мови, яка духово обрамлює націю і оберігає її від асиміляції та розсіяння в інших духових середовищах, можливий розвиток національної свідомости, пам’яти і національного пізнання.
Найтяжче говорити про очевидне. Масовий перехід інформаційного простору на двомовність (наприклад, газета “Експрес”) – це найефективніше знаряддя асиміляції, отже, найреальніша запорука національної смерти. Російська Україна (а саме таку розбудовують у центрі з провінційним Кієфом) – це не лексичний евфемізм, це азійська (у негативних значеннях цього слова) Московія на наших благодатних теренах. І де там нашому здеґрадованому парламентові у кількості, зокрема, двохсот шістдесяти трьох істот (ті, що за відставку В. Ющенка) до розуміння висновок, наприклад, французьких парламентарів: Франція залишиться великою державою світу лише тоді, коли матиме атомну зброю і... збереже самобутність своєї мови, не засміченої англійськими словами. Кажуть, що нація народжується у війні, тож таки є шанс розпочати війну хоча б із собою, відвойовуючи кожну п’ядь інформаційного простору власним українським я як не в державних структурах, так хоч би у проїзді маршруткою чи під час купівлі в крамниці...
|
|
