|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
У Львові народилася ще одна традиціяПРИЧАСТЯІрина ЛОНКЕВИЧ
В їхніх строях, на диво, не було нічого звично-помпезного, “лялькового”; навпаки, око вабили чисті лаконічні лінії. На гадку мимохіть спадали княжі часи, одяг давніх українських князів і княгинь... Строї, спеціально розроблені й пошиті у Львівській академії мистецтв на прохання батьків маленьких парафіян та на замовлення Фонду Св. Володимира, мають стати у Львові доброю традицією, послужити за взірець іншим. Оповідає Леся Крип’якевич, заступник голови Фонду св. Володимира: “Дитячі Літургії відбуваються в церкві св. Йосифа вже давно. Моя родина мешкає тут неподалік, тож ми теж є парафіянами храму. Я добре знаю всі проблеми, з якими зіштовхується більшість батьків, готуючи дітей до першого Причастя. Основна проблема – статки, часом замалі, щоби пошити дитині щось неймовірно розкішне й дороге, таке, що дозволяють собі багатші батьки. Та й чи потрібна в такій урочистій хвилі, якою є час першого Причастя, розкіш, часто криклива і знеособлена безконечним наслідуванням?” Отже, ідея пошити особливий одяг, простий і водночас вишуканий, який передавав би велич і настрій події, а головне – був би строєм власне української дитини, витала серед нас – батьків, працівників Фонду, служителів храму – давно. І з цією незвичайною пропозицією ми звернулися до дизайнерів Академії мистецтв. “Ми маємо великий досвід роботи з народними джерелами, – говорить Оксана Миронович, працівник кафедри моделювання одягу ЛАМ. – А втім, це замовлення і справді було дещо незвичним, такого ми ще не робили. Перед нами стояло завдання знайти чистий і піднесений образ дитини, яка йде приймати велике таїнство. Гадаю, нам вдалося об’єднати форми сакрального східнохристиянського одягу і національних строїв – через ткання, колір. Пошук образу не був простим, і батьки спершу ставилися до моїх ідей насторожено. Та коли з’явилися перші ескізи, праця рушила швидше. Сьогодні всі виглядають задоволеними – і батьки, і діти. І я, спостерігаючи за дітьми, теж відчуваю насолоду від вдало втіленого задуму.” Того дня до першого Причастя привів свою доню Богдан Трояновський, директор видавництва “Свічадо”. Виглядав радісним і урочистим, адже день виявився незвичайним подвійно: “Плекаючи ідею пошиття особливого одягу, ми хотіли відійти від трафаретної латинської традиції, відчутної і в строях, що їх одягають молодята в день шлюбу, і в строях, що їх вдягають діти, йдучи до Причастя. Ми прагнули поєднати мотиви сакральні й національні, з наголосом на літургійному. Шукали довго; діти хотіли, щоб убрання було неодмінно білим. Як бачите, вдалося. Фонд Св. Володимира профінансував цей проект, отже, батьки не клопоталися ні матеріалами, ні грішми. Питаєте, чи не шкода потім розставатися з цим одягом, замість того, аби любовно берегти його на згадку? Аж ніяк не шкода. Який сенс тримати його у скрині? Це ж не реліквія, не ікона. Це – зовнішній вияв внутрішнього сенсу, і залишиться він для нас на відеоплівках, світлинах... Одяг повинен жити і слугувати іншим.” Певно, так. Ці строї (а їх пошито сорок) Фонд Св. Володимира (тел. 40-18-02) радо випозичатиме – всім, кому набридли знеособлено-однакові сукні й костюми, і кожному, хто хоче, аби його дитина, йдучи до першого Причастя, виглядала особливо – так, як це буває лише раз у житті. |
|
|
