Напівсонні листи Володимира Яворського
КРЕАЦІЇ
Д.О.СВІДНИК
В.Яворський. Напівсонні листи з Діамантової імперії та Королівства Північної Землі. Епопея. Листи 1-50. – К.: Факт, 2001. – 200 с.
“Яворський Володимир (нар. 1953 р.) Прозаїк. Живе і працює в Києві. Один із найцікавіших креаторів деміургійної прози в Україні... “Напівсонні листи...” Яворського – нюансовані хроніки з життя двох неіснуючих монархій, географія та історія котрих є непроявленою можливістю екзистенційного буття реальної історії. Стиль Яворського – зумисно емоційно розслаблений, розконцентрований маргінальними описами ситуацій, коли створена метаоповідь провокує читача до співучасті в складанні енциклопедії Діамантової імперії та Королівства Північної Землі”, – писав про книгу та її автора станіславський знавець модерної української літератури Володимир Єшклієв.
Справді, якщо читати оці “Напівсонні листи...”, мимоволі виникає бажання продовжити авторську розповідь, додати до сцен буття неіснуючих монархій власні деталі. До речі, сам автор обіцяє продовжити свою епістолярну епопею у наступних виданнях. Бодай кожен із нас у доростаючому віці будував у своїй уяві неіснуючі міста та королівства, обігрував історичні чи вигадані баталії, вигадував напівказкові-напівреальні персонажі, наділяючи їх власними пристрастями та характерами. Пригадую, мені теж колись подобалося малювати на папері мапи вигаданих міст чи держав, щоправда, до викладення на папері найрізноманітніших історій, які при цьому виникали в уяві, якось руки не доходили...
Багато що діється в Імперії та Королівстві. Незважаючи на авторські фантазії, це дійсність – дійсність теперішня чи недавнього минулого. Недарма
В. Яворський визначив хронологічні і географічні межі написання своїх текстів – 1979-1998 рр., Львів-Київ. І нехай читача не шокує недоречне фентезійне поєднання кулеметів та арбалетів чи карет – із літаками та радіостанціями.
Топоніми і персонажі “Напівсонних листів” наділені автором переважно вигаданими романтичними іменами на іноземний кшталт, майже запозиченими з текстів Олександра Ґріна, але раптом з’являються у розповіді такі знайомі “рудий Шпіцер і його старший віком напарник Гель...” Щоправда, дописуючи свої тести у наддніпрянській столиці – свідомо чи ненароком – вкраплює автор у свою досить поправну, майже галицьку мову, розмаїті “жарені кофти та туфлі”, що ріжуть вухо львівському читачеві.
P. S. Просто чудовою в книзі є передмова Віктора Неборака “Дійсність ілюзій” про зустрічі з Влодком за столиком у дворику львівської “Феміди”, навпроти юридичного факультету, та львівські 70-ті, які “були неймовірно еротичними і віталістичними”. Коли ж то вже власне наші літератори спроможуться нарешті відтворити в своїх текстах оту неповторну львівську атмосферу 50-70-х? Адже роки минають, люди відходять, а крім слабеньких поверхових мемуарів про богемні гулянки та “боротьбу з імперією зла” так нічого путнього і не з’являється...
|
|
