Як збирались українські землі?
ДОКУМЕНТИ
Ігор МЕЛЬНИК
В. Сергійчук. Українська соборність: Відродження українства в 1917-1920 роках. – К.: Укр. вид. cпілка, 1999.
В. Сергійчук. Етнічні межі і державний кордон України. – К.: Укр. вид. спілка, 2000.
Останніми роками Володимир Сергійчук встигає видавати по кілька книг із козацької чи новітньої історії України, зачіпаючи теми, які в українських землях за радянських часів майже не розкривалися – або ж були представлені компартійною пропагандою у викривленому вигляді.
Що таке Україна? Що таке етнічні межі розселення української нації? Як формувалися кордони українських державних утворень у першій половині ХХ століття? На деякі з цих питань часткову відповідь можна знайти на сторінках книг В. Сергійчука. Часткову, бо авторові вдалося добратися не до всіх документів.
Наприклад, на 363 сторінці книги “Етнічні межі і державний кордон України” опубліковано лист секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова Й. Сталіну від 20 липня 1944 року про утворення Холмської області в складі УРСР, в якому, зокрема, сказано: “Війська 1-го Українського і 1-го Білоруського фронту вийшли на наш державний кордон... За межами державного кордону 1941 року залишалася велика територія, заселена українцями. Історично ці землі примикали до України, і частина цих земель у минулому входила до складу Руської держави...
До Радянської України слід приєднати наступні райони: Холм, Грубешів, Замостя, Томашів, Ярослав та деякі інші пункти, що до них прилягають. Із цих районів можна буде створити у складі УРСР Холмську область із обласним центром у м. Холм...
Якщо Ви схвалите мої пропозиції, то я негайно викличу потрібних людей до себе, у штаб фронту, і розпочну формування Холмської області та освоєння районів, які увійдуть до цієї області. Якщо Ви згодні з цією пропозицією, я пришлю карту Холмської області й проект державного кордону. М.Хрущов.”
В. Сергійчук віднайшов також у ЦДАГУ (колишній архів ЦК КПУ) навіть тогочасну довідку про адміністративно-територіальний поділ Холмщини, Західної Галичини, Закарпатської України та Південної Буковини, в якій, окрім вміщеного проекту Холмської області , йдеться про наміри включити до тодішньої Дрогобицької області більшу частину Перемського, Преворського, Сяноцького, Короснівського, Горлицького і навіть Ново-Сончського повітів. Тобто всю Лемківщину і південну частину Надсяння, північна частина якого з Перемишлем до 1945 року входила до УРСР. До Закарпатської області, окрім нинішньої її території, передбачалося включити міста Сигід, Сніна, Гуменне, Бардіїв з прилеглими районами, тобто південні Мараморощину та Лемківщину. До Чернівецької області – Сучаву, Серет, Радівці...
Організовувалися листи-звернення українців з різних сіл Холмщини з проханням приєднати їх землю до УРСР. Проте хоча вони й організовувалися радянськими політпрацівниками, у більшості випадків ці звернення і справді відображали прагнення українців, які небезпідставно боялися польського терору.
Однак Сталін не задовольнив прохання свого намісника в Україні Микити Хрущова (а також його дружини, яка походила з Холмщини). Бо саме Холм уже 22 липня 1944 року став першим центром польської комуністичної влади. Хоча насправді так званий “Холмський маніфест” тимчасового уряду (Польського комітету національного визволення (ПКВН)) писався у Москві, і лише за тиждень деякі його керівники перебралися на Холмщину. Одночасно у Москві велися переговори з одним зі лідерів польського еміграційного уряду в Лондоні С. Міколайчиком, якому за участь у ПКВН Сталін навіть пропонував приєднати до Польщі Львів та Дрогобич із Бориславом. Правду кажучи, він усе ж не збирався випускати їх зі своїх рук, бо Польща мала б стати 17-ю республікою тодішнього СРСР...
Проте Міколайчик обрав шлях збройної демонстрації (Варшавське повстання), розраховуючи на допомогу Великобританії та США, які тоді фактично віддали всю Центральну Європу до Ельби до сфери впливу СРСР. Тому, бажаючи запрягти до радянського возу ще й Польщу, Чехословаччину та Румунію, Сталін щедро наділяв їх у 1944-1945 роках українським етнічними землями.
Подібна ситуація складалася практично на всіх тодішніх кордонах УРСР, внаслідок чого значна частина українських земель опинилася за межами цієї радянської республіки та її спадкоємиці – незалежної держави. Свідчення цього – десятки різноманітних документів, вміщених у книгах В. Сергійчука. На жаль, автор майже не подає картографічних матеріалів, що для читачів, мало обізнаних із географією, спричиняє певні незручності.
|
|
