|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukraine's Quest for Mature Nation Statehood: Ukraine's Regional Commitments - usukrainianrelations.org |
|||||||
|
| ||||||||
Сільвіо Берлусконі повертаєтьсяМайбутня перемога італійських правоцентристів не викликає сумнівівВИБОРИЛюбко ПЕТРЕНКО
Реальний шанс посісти гідне місце в законодавчому органі мають лише два політичні блоки. Перший – нині ще урядуючий лівоцентристський блок – L’Ulivio (Оливкове дерево), до якого, зокрема, входять: посткомуністична Партія лівих демократів, Народна партія, “зелені”, Італійський рух оновлення, Партія італійських комуністів і Демократичні соціалісти. Другий блок – правоцентристський Casa delle Liberta (Дім свободи), де першу скрипку грає Forza Italia, партія найбагатшої людини Апеннінського півострова – медіамагната Сільвіо Берлусконі. До коаліції також входять: сепаратистська Північна ліга, Християнсько-демократичний центр, Християнсько-демократична спілка і Трикольорове полум’я. У тому, що в неділю ліва коаліція після п’яти років перебування при владі здасть свої позиції, ні в кого не виникає сумнівів, як і те, що прем’єром знову стане Сільвіо Берлусконі, котрий втратив крісло глави уряду 1994 року. За найвигіднішими для чинного уряду прогнозами, праві обійдуть лівих щонайменше на п’ять відсотків. У чому причина неминучого фіаско Оливкового дерева, яке у квітні 1996 року під керівництвом нинішнього голови Європейської Комісії Романо Проді так успішно здобуло перемогу на парламентських виборах? Багато політичних оглядачів сходяться на думці, що вони просто не зуміли використати своїх економічних та політичних успіхів. Першою чергою це стосується введення Італії у єврозону. Але ліва коаліція не зуміла використати свої здобутки, належним чином закріпити свою добру славу у народі. А поза тим успіхи так запаморочили голову лівим, що ті почали робити одну помилку за іншою. А коли 1998 року Проді був змушений піти у відставку, стало зрозуміло, що з цього уряду нічого доброго не вийде. Хто був у всьому винен, – звичайно, комуністи. Увійшовши до урядової коаліції, вони почали висувати їй нереальні вимоги і в момент, коли питання існування уряду Проді висіло на волосині, відмовили йому в підтримці. Уже потім парламент змінював прем’єрів, як майтки, щораз посилюючи опінію поміж простих виборців, що лівоцентристська коаліція – це якась купа сварливих бабів і чекати від неї стабільності – марна справа. У такій ситуації ліві, не маючи чим похвалитися, мусили використовувати лише одну передвиборчу тактику – обливати грязюкою своїх опонентів. Головним об’єктом критики став, звісно, все той же Берлусконі. Наївні, намагалися виграти пропагандистську війну в маестро медіального простору, власника трьох найпопулярніших загальнонаціональних телеканалів, маси газет, журналів тощо. Звичайно ж, екс-прем’єр “поховав” своїх опонентів під мармуровою плитою із написом “Знай, на кого гавкаєш”. А загалом, тактика лівих і не могла бути хоч більш-менш впорядкованою. Бо якщо праві мають єдиного безсумнівного лідера (ясна річ, Берлусконі), то в лівих із ватажками просто біда. Після того, як Проді пішов робити собі кар’єру в брюссельських коридорах, Оливкове дерево так і не змогло знайти гідного йому наступника. Нинішній керівник блоку Франческо Рутеллі надто молодий і необізнаний, аби стати на прю із “дідусем” Берлусконі. Але які б причини не привели до перемоги правоцентристів, не можна не тішитися за наших друзів-італійців. Вони матимуть змогу переконатися, що успішною як у політичному, так і в економічному аспекті може бути лише права ідеологія. Існує також надія, що й інші європейські країни на наступних виборах підуть італійським шляхом. |
|
|
