|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Сергій Головатий: Кучма - це глобальна проблема УкраїниПРЯМА МОВА
– Пане Сергію, нещодавно ваш колега з парламентської делегації Роман Зварич розкритикував резолюцію Ради Європи стосовно України. На його думку, Україна безпідставно перетворюється на “хлопчика для биття”. А як вважаєте ви? – Не можна погодитися з тим, що Україна стала у відносинах із Радою Європи “хлопчиком для биття”. Ті, хто це говорить, або далекі від суті членства України в Раді Європи і тої специфіки, за якої Україна набувала свого членства, або не розуміють в принципі, у чому полягає членство в цій організації. Україна стала членом Ради Європи у 1995 році винятково або ж авансово. Була висунута умова: ми вас приймемо, але ви повинні за рік прийняти Конституцію, а все решта – ще за два роки. Кучма, Мороз і Марчук (тодішні, відповідно, президент, спікер та прем’єр. – Ред.) підписали ці зобов’язання. Минув рік, була прийнята Конституція. І все воно рухалося, поки не почалися скандали. Міністром стала Сюзанна Станік, яка забрехалася, бо сказала, що в нас вже не страчують, а виявилося, що 13 чоловік було страчено. Тоді вперше Рада Європа побачила, що влада України бреше. Абсолютно некоректно і, я б сказав, неграмотно, говорити, що Рада Європи чогось вимагає. Вона нічого зайвого не вимагає. Рада Європи – це, по суті, велика комунальна квартира. І якщо в цій квартирі заводиться п’яниця і дебошир, який не дотримується правил, сусіди намагаються його приборкати чи перевиховати, застосувати до нього певні заходи. В Раді Європи ці заходи визначені – це санкції. – А як же стан зі свободою слова в Україні? Європа часто критикує нашу державу, однак певних санкцій поки що немає... – Стан зі свободою слова – це те, що найбільше непокоїть Парламентську Асамблею Ради Європи. В інших країнах це є нормою життя, а у нас, у суспільстві, яке було виховане в умовах тоталітарного режиму, яке продовжує жити за режиму, що успадкував усі найгірші риси радянського минулого, за останні 3-4 роки Кучма зробив все для придушення свободи слова, і, звичайно, РЄ не може визнати це нормою. Попри занепокоєння, яке було висловлене ЄС, ОБСЄ, урядами західних країн, Держдепартаментом США, резолюціями Асамблеї, нічого не змінюється. Тому в останній резолюції ПАРЄ зазначається, що всі спроби не переконали українську владу, що треба жити інакше, треба змінити свою політику і систему. – Пригадую, як півроку тому ви розпачливо зізналися, що вже не маєте сили залишатися в цій країні. Чи змінилася ваша думка з того часу? – Ну, я не збирався до екзилі. Справді, на зустрічі з журналістами я тоді сказав, що тут неможливо жити нормальній людині, творчій людині, передусім журналістам. Тобто вже й у мене уривається терпець – і то при тому, що я боровся за свободу, за незалежність, за демократію. Нагадую, я сказав це в січні. Усі мас-медіа транслювали заходи задля всенародної підтримки імплементації референдуму. Це мене обурило: коли бачиш, що у всіх ЗМІ країни панує державна пропаганда, коли всі мас-медіа захоплені олігархами, починаєш думати, що тут справді вже нічого не можна зробити... Проте я сподіваюся на відхід Кучми вже у найближчому часі. Європа – і це видно з усього – більше не хоче мати справу з Україною саме через Кучму. Україна втратила свій авторитет у світі тільки через Кучму. Останні події – вбивство Ґонґадзе і “касетний скандал” – це лише кульмінація, а коріння кризи лежить набагато глибше, у системі, яку створив Кучма. – То які ж європейські перспективи України? – Я пам’ятаю Польщу за Ярузельського. Для мене це було зовсім недавно, коли в магазинах не було ні м’яса, ні масла – нічого. Я був тоді молодшим науковим працівником на стажуванні в Інституті держави і права при Академії наук у Варшаві. Я міг тоді купити на обід тільки каву і дві варені “парувки” (сосиски). Це була середина 80-х, і Україна тоді мала краще становище: в нас не продавалися продукти за картками. Тепер подивіться, що сталося з Польщею за 10 років, і що – за той же термін – з Україною? Якщо Польща стрімко пішла вперед, щороку даючи 10 років прогресу, то Україна за останні 7 років неухильно занепадала. 7 років – саме стільки при владі Кучма в якості президента, не рахуючи його прем’єрства. Він мав право видавати укази, які мали силу законів. Він мав стільки влади, як ніхто в Європі. І куди пішла Україна? Назад, униз, в яму. Але якби країну очолив реформатор, ліберал, чесна, порядна людина, ми б змогли подолати те, що наробив Кучма, а перед ним Кравчук, те, що залишилося від радянської системи. – Чи справді всі проблеми – в Кучмі? Чи справді він – стрижень цієї системи? – Саме так. За ці 7 років він створив власну систему влади, за якою він і його оточення контролює практично всі процеси в суспільстві – політичні, економічні і т. д. Дуже шкода, що національно-демократичні партії є лояльними до Кучми, є лизоблюдами, які лижуть чоботи і роблять вигляд, що є патріотами і борцями з комуністами. Ми побачили, що Кучма і комуністи є союзниками, на президентських виборах вони вдруге привели його до влади, вони допомогли йому в поваленні Ющенка. Тому, наприклад, Удовенкові боротися треба не з комуністами. Боротися треба з тим злом, яке використовує комуністів для свого блага. Це – Кучма, який за останні півроку зробив дуже багато, щоби “здати” Україну Росії. Розмовляв Андрій САЙЧУК, Київ |
|
|
