|
ADVERTISEMENT
Merry Christmas and Happy New Year! З Різдзом Христовим і Новим Роком!
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Merry Christmas and Happy New Year! З Різдзом Христовим і Новим Роком! |
|||||||
|
| ||||||||
Йти за Божим покликомТалановита співачка покинула оперу, щоб служити знедоленимСЛУЖІННЯАнжеліка СЕРДЮК, Марія ШИКЕРИНЕЦЬ
Храм св.Георгія Побідоносця організовує щоденні обіди для малозабезпечених прихожан. На запитання, що стало поштовхом для цієї справи, владика Августин відповів: “Соціальне служіння – необхідна складова діяльності церкви, яка є джерелом любові. Воно для храму Божого не є ані самостійною метою, ані засобом для навернення. Соціальне служіння - це просто органічний прояв існування церкви в суспільстві. Для Церкви так само природно турбуватися про немічних, хворих, знедолених, ув’язнених, як природно для сонця – зігрівати, а для води – вгамовувати спрагу.” У церкві ми познайомилися з сестрою, яка і проводить усю цю “церемонію гостини”. Це привітна молода жінка Марина, яка за покликом серця приходить щодня сюди, щоб усе приготувати своїми руками. Марина була співачкою Львівського театру опери та балету ім. І.Франка, та доля все вирішила за неї... За велінням серця Марина Загорулько вступила у престижне музичне училище у Єкатеринбурзі. Там Марина прийшла до віри. Проте християнську любов ще значно раніше привив їй дід. Разом з ним ще маленькою дівчинкою вона слухала Службу Божу на хвилях забороненого на той час “Голосу Америки”. У 1992 році Марина перевелася з Єкатеринбурга у Львівську консерваторію. Її педагогом по класу вокалу став народний артист України Ігор Кушплер. Голос дівчини був настільки вражаючим, що ще на 4 курсі, після прослуховування, її взяли на півставки в театр. Успіх у Львівському оперному театрі був гарантований. Їй пророкували велике майбутнє і блискучу кар’єру, називали надією Львівської опери. Та виступаючи на сцені театру, співачка і не підозрювала, що доля готує їй суворе випробування. Єдиний син Марини раптом важко занедужав. Жінка у відчаї їде у Почаївську Лавру до свого духівника за порадою... Але такого поради вона й не сподівалася – негайно покинути сцену і йти за Божим покликом, допомагати бідним і знедоленим. Саме заради свого синочка співачка відмовилася від мрій про сцену. “Зі сльозами на очах мама писала заяву про звільнення,” – розповідає її син. Залишившись без улюбленої професії, втративши великий здобуток у житті, вона присвячує себе роботі духовній. “Ми ніколи не думали, що Марина залишить театр, у неї чудовий голос , який приніс би їй велику славу,” – розповідає її колишній директор. Але... Марина, попри все, вирішує назавжди відмовитися від кар’єри оперної співачки і повністю присвятити себе Господу. Коли вона почула, що церкві потрібна людина, яка б куховарила для бездомних, то не вагаючись пішла на цю нелегку службу. Втрату театру жінка переживала з великим болем, адже співати на великій сцені було її найбільшою мрією ще з дитинства. Та все минає, до всього людина звикає...”Якщо раніше мені квіти дарували на сцені, то тепер їх почали приносити жебраки, – щиро ділиться Марина. – Перші захоплювалися моїм голосом, другі – дякують за мою турботу про них.” А турбота колишньої оперної співачки про бідних людей, яким вона готує страви, і справді щира. На Великдень вона для всіх зготувала, крім звичних першої і другої страв, ще й паску, яйця, сир, ковбаску... Зараз кошти на обіди – це пожертвування від людей різних конфесій, а перші 100 грн. дав владика. Найбільшу допомогу надають Галина Йосипівна Ільків та її чоловік Анатолій Іванович не лише грошима, а й продуктами. Крім цього, в себе в магазині вони організували бригаду, яка робить заготовки до різних страв, що значно полегшує роботу кухаря. Куховарить Марина у маленькому приміщенні. Справді нелегко їй приготувати і перші, і другі страви на 180 людей, хоч починалося все з 6 жебраків, які просили під храмом. Серед людей, що харчуються у колишньої оперної співачки, є різні. Це і божевільні, і жебраки, і малозабезпечені багатодітні сім’ї, і хворі перестарілі люди, і бомжі. Літня пенсіонерка Ліля Василівна бере їжу для себе і своїх синів, які раніше працювали на сумнозвісному заводі “Кінескоп”. А пан Михайло, повернувшись із місця позбавлення волі, залишився без засобів до існування. Газ і світло відключили за несплату боргів і єдиним виходом зі скрути стала годувальниця церкви св. Георгія. Тетяна Петрівна, жінка пенсійного віку, втекла до родичів у Львів із Чечні, бо село, у якому вона проживала, розбили вщент. Але у Львові громадянка Росії залишилася без пенсії і будь-якої допомоги. Консул Росії у Львові порадив їй їхати за компенсацією до Москви, проте бідна жінка не має грошей навіть на квиток. Вражає розповідь і сорокалітньої Світлани. Після того, як її покинув чоловік, жінка припала до чарки і невдовзі повністю опустилася. Двох своїх дітей Світлана продала за кордон , а ще двох забрав родич. “Звісно, шкода малих, але зі мною їм було б значно гірше,” – підсумовує спустошена жінка, усвідомлюючи власну нікчемність. Коли Марина почала допомагати при церкві, стан сина покращився, та одного дня йому знову погіршало. Тоді вона знову вдається до свого духівника у Почаєві, який радить і синові допомагати бідним. Сьогодні з великої Божої ласки і любові у їхній сім’ї панує добро і затишок. Яка велика сила Божа, що здатна змінити людське життя у потрібному напрямку. Люди мріють здобути кар’єру, великі гроші, обертатися, як то кажуть, у великих колах, та Богу це все не потрібне. Господь Сам планує наше життя, Сам знає краще за нас, що нам найбільш необхідне. Отже, не потрібно ніколи нарікати на своє життя, бо інколи все обертається добром у наш бік. Головне – усе вистояти і піти за Богом, за його покликом. Марина Загорулько не хотіла, щоб ми публікували її історію, але ми все-таки відважились на це, щоб її життя стало прикладом для інших, її сила волі і сила духу стала б багатьом українським жінкам настановою до подолання всіх життєвих випробовувань та негараздів. |
|
|
