Щоб виростити дерево, потрібно дуже багато часу
ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ
Проблеми озеленення міст та ландшафтної архітектури сьогодні викликають багато зацікавлення – і збоку виглядає, що дуже складно дати собі з тим раду. Бо інакше важко пояснити, як же так можна вирубувати сторічні садочки і заливати їх бетоном... Кореспондент “Поступу” зустрівся з фахівцем із озеленення міст п. Мирославою Попович.
– Як би ви охарактеризували стан львівських парків?
– Як незадовільний. Але це справа суто влади і надходження коштів. Ця справа потребує реорганізації та роздержавлення. Я взагалі втратила віру в державні форми власності. Тільки якщо хтось вкладе свої гроші, якщо парки передадуть у приватні руки, – лише тоді з цього може вийти щось добре.
Мені взагалі важко казати про ситуацію в місті в цілому; я можу сказати про себе. Я вирішила сама взятися до справи. От подивіться, з чим я ходжу (з дамської торбинки пані Мирослава витягнула величезний секатор та фотоапарат. – Авт.). Якщо я бачу щось цікаве та гарне, я прошу відрізати гілочку і вкорінюю її, а фотоапарат мені потрібний для того, щоб випустити альбом декоративних рослин.
Минулого тижня ми були у Києві, щоб подивитися, що нового з’явилося у садівництві. І з’ясувалося, що в нас, на Україні, нічого не вирощується. Абсолютно всі рослини завозяться з Польщі або Угорщини, тож фахівці фактично займаються тільки торгівлею.
– Як в Україні йдуть справи із приватним декоративним садівництвом?
– У нас занадто низький матеріальний рівень для розвитку цієї справи, бо то вже розкіш. Справа ж не тільки в тому, щоби запросити когось для розробки проекту. Рослини потребують постійного нагляду фахівця.
Інвестиції в ландшафтну архітектуру дуже складні. Хоч позитивні зрушення все ж таки відбувається. От і в нашому лісотехнічному інституті готують фахівців з нових спеціальностей.
Щоб виростити та сформувати дерево, потрібно дуже багато часу, принаймні три роки, а то й більше. Якщо вкласти в торгівлю гроші сьогодні, то завтра вже можна сподіватися на прибуток, а тут треба добряче вичекати.
У цій справі є ще одна проблема: розрив теорії та практики. Бо архітектори-ландшафтники добре володіють формами, але не завжди володіють рослинним матеріалом. Тож проблем багато, але рух уперед, хоч і повільно, все ж таки відбувається.
Розмовляв Марко ГОРІШНІЙ
|
|
