|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Їздити по Львову - приємностей малоЯкщо б відновився пасажиропотік, який був до 1993 року, перевізники не змогли б впоратися з нимТРАНСПОРТВікторія ПРИХІД, Зоряна ОНИШКЕВИЧ
З настанням теплих днів, щоправда, проблема транспортного сполучення міста відпадає якось сама по собі. Не в прямому розумінні, звичайно. Просто гарна, тепла погода, весняний настрій – все це тільки сприяє пересуванню по місту пішки. А відтак і зникають розмови про тарифи, маршрути, пільги тощо. Однак, як тільки повіє холодом, стара болячка знову нагадає про себе. Першоосновою усіх бід транспортників є фінансування. Тих коштів, які щороку на транспорт виділяє бюджет міста, катастрофічно бракує. Та й узагалі, говорити “державне фінансування” – фраза надто голосна. Здебільшого, воно базується на частковому покритті державою витрат на перевезення пільговиків. У Львові, за даними міського управління транспорту, правом на безкоштовний проїзд користуються близько 200 тисяч громадян. Держава, яка таким чином подбала про незахищені верстви населення, тим самим щодня боляче б’є по всіх без винятку установах, які надають транспортні послуги. У країнах Європи (куди ми цілеспрямовано крокуємо) не виникає подібних проблем із тим, що спочатку надається пільга, а потім думається, де взяти гроші. Наприклад, у Великобританії також існує право безкоштовного проїзду. Тільки там пенсіонери користуються пільгами при певних обмеженнях: з 9-ї до 16-ї години. А ті, хто бажає їздити в інший час, повинні за це платити. Минулого року за перевезення 62 мільйонів пасажирів, які користуються правом на безкоштовний проїзд у трамваях та тролейбусах, держава компенсувала лише 5 мільйонів гривень. Втрати “Львівелектротрансу” від надання послуг пільговим категоріям населення у 2000 році склали 15,07 млн. гривень. Скільки втрачають автоперевізники, фактично підрахувати неможливо, хоча за словами деяких із них, борг держави за прийняття законів, які дозволяють користуватися їхніми послугами безкоштовно, давно перейшов межу за 100 мільйонів. Але ніхто цього боргу визнавати не збирається. Так, за перевезення пільговиків у минулому році жоден із приватних перевізників, за словами голови Асоціації перевізників Романа Лободи, не отримав ні однієї гривні. Щоправда, в місті існує декілька офіційно визнаних, так званих пільгових маршрутів, за які виплачують кошти з бюджету. Однак, зважаючи на нерегулярність подібного фінансування, перевізники не надто хочуть обслуговувати такі райони, як Кривчиці чи Рясне, що вважаються досить проблемними. Іншою проблемою, від якої страждають перевізники, та ще більше пасажири, є застарілі транспортні засоби. Мабуть, усім відома ситуація, коли ви дуже поспішаєте, раптом трамвай чи тролейбус зупиняється посеред дороги, а водій повідомляє, що транспортний засіб далі не поїде. На обурення пасажирів відповідь завжди однакова: “Чого ви хочете? Знаєте, коли його востаннє ремонтували?”. Справді, трамваї і тролейбуси, які становлять кістяк транспортного забезпечення міста, зараз перебувають у жалюгідному стані. На ремонт, а тим паче оновлення “Львівелектротранс” просто не має коштів. 65 % рухомого складу уже встигли відпрацювати свій термін, дванадцять років місто не бачило жодного нового трамвая. Крім цього, напевно, кожен із нас хоч раз нарікав на незручні, напіврозвалені, з поганою вентиляцією машини. Особливо це помітно на маршрутах приватних перевізників. Із кожним роком їх стан і якість відчутно погіршується. За словами начальника міського управління транспорту Ігоря Юрчишина, це справді так, бо “Пежо”, які протягом тривалого часу обслуговували львівські дороги, потребують капітального ремонту, а нові перевізники пропонують лише вживані авта не надто хорошої якості. Ігор Юрчишин каже: “Їм вигідно працювати на підряді. Купити партію нових машин зараз практично нереально. Тому основна пропозиція сьогодні – це вживані орендовані авта. Звичайно, видаючи дозволи, коли ми маємо можливість вибирати – ми вибираємо. Здебільшого, ми вибираємо “Мерседеси”, ЗІЛи (відомі в народі “бички”). Останні, щоправда, через півроку експлуатації почали ламатися”. У цій ситуації єдиним позитивним моментом Ігор Юрчишин вбачає появу ПАЗів. “Якщо заміна старих ЛАЗів на ПАЗи є майже рівноцінна, якщо не зважати, що останні є більш маневрувальні, – продовжив він, – то заміна мікроавтобусів на ПАЗи дуже вигідна. І першою чергою для пасажирів, адже, по-перше, у ПАЗиках можна перевозити більшу кількість бажаючих, по-друге, проїзд у них коштує всього 60 коп.”. А загалом, вважає начальник міського управління транспорту, низька якість машин – наслідок відсутності бюджетних коштів. У Києві, для прикладу, минулого року для перевезення пасажирів було закуплено аж 100 шведських автобусів (вартість одного такого автобуса 25 тисяч доларів). Потреби нашого міста є, звичайно, значно скромніші, але якби зараз відновився пасажиропотік, який був до 1993 року, усі, хто дотичний до транспортних перевезень, одноголосно погоджуються, що ті автобуси, які є в розпорядженні сьогодні, з ним не впоралися б. |
|
|
