Безкомпромісний Marillion
АУДІОГАЛЕРЕЯ
Роман ЗАЯЦЬ
(Marillion, Anoraknophobia, 2001, EMI) Британська команда Marillion на сцені вже понад 20 років. Група визначає напрямок розвитку прогресивної рок-музики не тільки в себе на батьківщині, а й далеко за межами, хоча про її популярність на американському континенті писати зайве.
У 1989 році з команди пішов їх вокаліст Fish, щоби розпочати сольну кар’єру, яку дотепер успішно продовжує (читачі можуть переконатися в цьому й самі, якщо побувають на його концерті 28 травня в Кракові). Після цього група довго оговтувалася, але все ж таки “вижила”. На місце Fish-а прийшов Стів Хогард (Steve Hogarth) і тепер Marillion майже регулярно – що чотири роки – видають студійник.
Прем’єра чергового альбому – Anoraknophobia – відбулась у понеділок, 7 травня. Історія його появи вельми цікава. Група зробила його в абсолютно новий, революційний спосіб. Marillion ще в червні минулого року електронною поштою запропонували своїм фанам купити поки що не записаний диск. Результат такого експерименту був вражаючий: за три тижні надійшло понад 100 тис. фунтів стерлінгів (близько 142 000 дол.), відгукнулося близько 10 тис. чоловік. Були й такі, що вислали гроші відразу на два примірники. Багато було й таких, які висилали гроші просто – задля допомоги улюбленій групі. Згодом, підписавши контракт з EMI Records, хлопці висунули вимогу: перші 10 тис. примірників майбутнього альбому – власність групи (їх треба було вислати фанам, які попередньо оплатили свої екземпляри). Погодьтеся, не кожна група здатна за рахунок своїх “симпатиків” профінансувати вихід альбому... Ця задумка вигідна ще й з огляду на те, що Marillion мали цілковиту свободу в написанні музичного матеріалу й оминули процес “знущання” над їх піснями (маю на увазі типові вимоги музичної компанії – у разі підписання контракту – щодо текстів пісень, їх тривалості тощо).
А тепер про сам альбом. Нова робота не схожа на попередні. Більше того, думаю, музичні критики визнають платівку Anoraknophobia найкращим прогресивно-роковим альбомом Marillion після Season’s End (1989). У період, коли в шоу-бізнесі панують цинізм, розрахунок, кон’юнктура, коли на широкий загал працюють такі “зірки”, як Брітні Спірс, Емінем, Лімп Бізкіт чи Мерлін Менсон, Anoraknophobia – один з небагатьох альбомів цілком безкомпромісних, його автентичність очевидна. Anoraknophobia – філософська робота про первинність речей, про віру, про кохання, зрештою, про магію у світі, що зрікся Бога на початку XXI століття. Не даремно, даючи коментар до пісні This Is 21st Century, Стів Хогард сказав: “Якщо перестати вірити в таємне і незрозуміле, втрачається сенс життя”.
galereya@ukr.net
|
|
