День святого Юрія
САДОВИЙ
Минулої неділі, коли я разом із Блаженнішим Патріархом Любомиром Кардиналом Гузаром і тисячами львів’ян слухав святковий концерт з нагоди Дня святого Юрія, пригадався мені дощ, який поливав 17 вересня минулого року глядачів та учасників заходів “Дня міста Львова”. Здається, природа запротестувала проти такої зневаги до міста, яке змусили святкувати у річницю початку чи не найжахливішої агресії на наш край.
Підсумковим днем радянської епохи Львова, очевидно, слід вважати інше 17 вересня. 1989 року. Тоді сотні тисяч галичан рушили на Святоюрську гору з вимогою легалізувати Українську Греко-Католицьку Церкву. Вони вимагали повернути громаді рідну Церкву. Можливо, саме тоді містові слід було повернутися під покровительство свого патрона – святого Юрія. На жаль, міська влада донині не відчуває моменту і продовжує святкувати “золотий вересень”.
У кожному європейському місті є свій покровитель, яким досить часто є патрон найвизначнішого храму. Так уже сталося, що Львів став центром п’яти єпархій –католицьких та православних – і у двох із них патроном кафедральних соборів є святий Юрій. За часів Галицько-Волинської держави почалося спорудження першого храму на честь святого Юрія на горі, що височіла над ще молодим тоді містом. На горі навпроти нинішнього Високого Замку, де споруджувалась королівська резиденція.
На честь Юрія назвали внука короля Данила, сина Лева, на честь якого було названо новозасноване місто. Можливо, саме на честь свого патрона збудував король Юрій першу церкву на нинішній Святоюрській горі. А вже король
Юрій І зробив Львів столицею своєї Галицько-Волинської держави.
“Народжений між 1251-54 рр. у Львові внук короля Данила, король Юрій І (1301-1308) спер границі своєї Галицько-Волинської Держави на півночі на ріку Німан, а на півдні на дельту Дунаю, на заході на ріки Сян і Вислу, а на сході прогнав збройною рукою татарську орду з Києва і Чернігова, чим доказав протягом свого короткого панування, що соборницька ідея злуки українських земель з положеним на заході Львовом як столицею є реальним історичним фактом і може бути також і майбутньою реальною ціллю. А основана ним 1303 р.
незалежна від Царгороду митрополія в Галичі, відновлена після століть (1809 р.) у Львові, є донині живим і невмирущим пам’ятником цього найбільшого західньо-українського державотворця...”, – писав про нього Степан Шах у книзі “Львів – місто моєї молодости”.
Ім’я патрона міста мали і двоє його наступників на галицькому троні – Юрій ІІ та Юрій Болеслав. Якби не вигасла галицька королівська династія, можливо, серед її володарів було би більше Юріїв – наших королів. Нещодавно в одному історичному дослідженні я прочитав: “Українська королівська корона у віковому гербі города Львова – це факт, якого в нас не доцінювано і майже забуто дотепер, у фальшивому переконанні, що ця корона в гербі Львова – це додаток, докинений нам щойно окупаційною Польщею” (Володимир Мацяк, “Невідкладна справа”).
За переказами, корона короля Юрія І (а може, навіть і короля Данила) була ще до середини минулого століття частиною митри перемиських греко-католицьких єпископів. А чи не Божим знаком є те, що у крипті собору святого Юра, поряд із похованнями Галицьких Митрополитів, упокоїлися й останки князя Ярослава Осмомисла.
Треба тільки вміти знаходити в тих знаках глибинний зміст, тоді і Боже провидіння стане прихильнішим до нашого міста та нашої держави. А почати треба із найпростішого – повернення містові його Святого Заступника та гідного його вшанування.
Цього року ми зробили перший крок. Символічно, що в Рік Митрополита Андрея Шептицького, у 800-роковини короля Данила, напередодні візиту Папи Івана Павла ІІ, на порозі нового тисячоліття, понад 15 тисяч львів’ян зібралися, аби вшанувати свого патрона. Разом з ними у цей день були українські митці – Василь Зінкевич, Марія Шалайкевич, Руслана та інші молоді виконавці. Деякі із них відмовилися від концертів в інших містах, аби бути разом із львів’янами, зі своєю громадою. На жаль, ніхто з можновладців не знайшов можливості цього дня бути з народом. Та сподіваємося, що проникливі слова нашого Патріарха, щирі слова настоятеля головного львівського храму отця Володимира та веселе дійство на сцені повернуть наше місто під опіку Святого Юра. Ми направду щиро цього прагнемо.
Андрій САДОВИЙ
|
|
