Ювелірний виріб: від оберега до ідентифікаційного коду
КОШТОВНОСТІ
Наталка КОСМОЛІНСЬКА
Золото і срібло – унікальні за своєю шляхетністю, довговічністю та красою метали, вироби з яких супроводжують всю нашу цивілізацію від її витоків і до сьогодні. Саме в ювелірних виробах із золота і срібла самоутверджувалися людський інтелект і ремісничі таланти. Кожна епоха створювала ювелірні прикраси по-своєму: пануючий стиль декларував підбір матеріалів, способи обробки та техніки. Але всю історію ювелірного мистецтва – від первісних до хай-теківських часів – об’єднує унікальна можливість ідентифікаційного визначення за ювелірним виробом особи його замовника.
Якщо золото у його чистому вигляді є мірою для будь-якого іншого предмета, то золото, трансформоване в ювелірний виріб, є в першу чергу мірою матеріального, соціального та інтелектуального статусу його власника. І Львів, “офіційне” золотарство якого було зареєстроване 400 років тому, а “неофіційне” сягає поганських часів, у тому не виняток. Історична частина виставки “Львівська скарбниця 2000”, що відкрита у виставкових залах Національного музею у Львові, експонує ключі, булави, ланцюги і карафки, пам’ятні вінки і медалі – символи влади і пошани у дорогоцінних грамах і каратах, свідчення середньостатистичного європейського перебігу львівської історії і наочна демонстрація відомого вислову Бартоломея Зиморовича, що “...немає ремесла, в якому львів’янин не зумів би вдосконалюватися”.
Між історією львівської ювелірної справи і її сучасністю – експозиційний провал довжиною у п’ятдесят радянських років. Держава, яка офіційно задекларувала відсутність у суспільстві багатих, автоматично загнала всю “авторську ювелірку” у тіньовий стан існування, де вона практично перебуває і досі. Тому організатори виставки – Віктор Шоломій, Олександр Павлюк і Станіслав Вольський – не стільки ініціативні, скільки ДУЖЕ сміливі люди, що наважилися демонструвати ширшому загалу бодай вершечок сучасного ювелірного айсберга. І хоча представлені на виставці вироби – лише натяк на існуючий стан речей, його національно свідома й офіційно-подарункова версія (оклади Євангелій, хрести і іконки, зґарди і дукачі, сувеніри з дорогоцінних та напівдорогоцінних каменів і мініатюри, в яких вже важко вбачати прикраси), вона все ж дає можливість уявити напрямки і стильові ознаки сучасного ювелірного доробку, не представленого (і який навряд чи скоро буде представлений) на виставці.
Якщо покоління 70-80-90-х самоутверджувалися в основному за рахунок кількості золотих (міщани і селяни) чи срібних (інтелігенція) виробів, які можна одягнути одночасно, то сьогодні це вже вчорашній день. Чим далі, то більше час робить ставку на індивідуальність, тобто не на КІЛЬКІСТЬ і навіть не на ЯКІСТЬ, а на НЕПОВТОРНІСТЬ. І це автоматично піднімає планку вимог до ювелірного виробу, який мав би бути логотипом особистості його власника. Гаслом сучасної ювелірної справи міг би стати крилатий вислів “ліпше менше, та краще”.
Але це поки що – тенденції. А реалії, відповідно до жорстких законів суспільства доби первинного накопичення капіталу, розмаїті: від золотих ланцюгів у палець – і до коштовних перснів зі сховками для отрути...
|
|
