Влада й учителі не помирилися
ПРОТИСТОЯННЯ
Зоряна ОНИШКЕВИЧ
У п’ятницю відбулася чергова зустріч освітян із представниками місцевої влади. Керівники страйкових комітетів районів міста готувалися підписати угоду, в якій ішлося би про те, що освітяни погоджуються відтермінувати страйк до вересня і не зривати навчального процесу у школах перед випускними екзаменами, а проте залишаючи за собою можливість крайнього вияву непокори у вересні, якщо обіцяне підвищення вчительського окладу на 50% не буде реалізовано.
Зі свого боку освітянське керівництво попередньо обіцяло підписати цю угоду, в якій, зокрема, зазначалося, що не чинитиметься тиск на директорів шкіл і освітянські колективи, які продовжуватимуть у цей час процедуру підготовки до страйку.
Після кількох годин з’ясування ситуації угоди підписано так і не було. Представники страйкових комітетів запевнили, що угода, яку їм запропонували до підпису безпосередньо на зустрічі, суттєво відрізнялася від тієї, яка була попередньо складена й узгоджена. Про те, що чиновники від освіти не чинитимуть тиску на страйкарів, у новому варіанті навіть не згадувалось, а натомість зазначалося, що освітянське керівництво діятиме згідно з законодавством. Страйкові комітети категорично відмовились іти на таке порозуміння, підписуючи, за їхніми словами, “фальсифікований текст угоди”, а тому і досі не виключений варіант, що окремі райони міста таки пройдуть усі передбачені законом кроки і страйкуватимуть іще цього навчального року.
Чиновники від освіти, місцеве керівництво та самі освітяни погоджуються, що в усіх мета одна – визнання пріоритетності освіти в державі. Та місцева влада, аргументуючи некомпетентністю вирішення таких питань, перекладає всю відповідальність за незадовільне фінансування освіти на Верховну Раду та Кабінет Міністрів, а на переговорах із налаштованими на страйк учителями радить шукати порозуміння. Учителі міста, котрі ще восени організували страйкові комітети, у своїй більшості переконані, що “страйк – це єдина можливість тиску на Верховну Раду, на владу загалом”. Також вони звинувачують місцеву владу в перешкоджанні їм законно підготуватися до страйку. “Ми вражені нерозумінням, – говорить голова координаційної ради страйкарів Ігор Шлапак, – цілий навчальний рік освіта збурена. Та ніхто і досі не дав відповіді, як прожити пересічному вчителеві за 150 гривень. Поясніть, де закінчується в нашій державі демократія”.
“Сьогодні вчителі опинилися наодинці зі своїми проблемами, – продовжує голова страйкового комітету Залізничного району Оксана Гнатишин. – Чому, коли ми наблизилися до страйку, наша влада почала нам перешкоджати. Кожен директор школи знає: якщо буде страйк, із ним надалі не підпишуть контракт, він втратить місце праці”. А відтак залякані директори впливають різними методами на вчителів, аби ті відмовилися від самої думки про страйк. Так, за твердженнями вчителів, було і тоді, коли Шевченківський район виходив страйкувати. З 23 шкіл, які погодились узяти участь в акті непокори, після переговорів із освітянським керівництвом на страйк вийшли представники десяти шкіл. “Чиновники від освіти прикривають свою бездіяльність тим, що відтягують страйк, – упевнена Оксана Гнатишин. – Сьогодні освіта на роздоріжжі. Ніякого діалогу зараз немає, і ми в опозиції до місцевої влади”.
|
|
