Занепад РУХу?
БОНДАРЕНКО
Одна із найстаріших українських партій – Народний рух України – провела свій ХІ з’їзд. Для когось він став сенсацією, для тих же, хто постійно стежить за справами в середовищі НРУ, з’їзд не приніс несподіванок. Сталося те, що й мало статися. Нині вже можна констатувати занепад колись впливової політичної сили.
Свого часу Народний рух України виник як “галицька” партія. Тобто Рух став виразником того бачення загальноукраїнських проблем, які зародилися в галицькому політичному середовищі. Навіть перенісши основну діяльність із Галичини до Києва, Рух залишався партією галицькою і чи не найбільше відповідав тому ідеалові політичної сили і тій ідеології, які плекалися в Галичині. Народний рух України став політичним продовженням традиції “походів на Схід” для пробудження політичної активності наддніпрянців. І в цьому була найбільша цінність Руху.
1991 року Народний рух України сприймався як перспективна політична сила, а його лідер В’ячеслав Чорновіл – як фігура першої величини в українській політиці. Результат, який отримав Чорновіл на президентських виборах 1991 року – 25% – це велетенський кредит довіри до Руху. Ніколи більше Рух не мав навіть приблизного результату. Тоді, десять років тому, Чорновола і Рух підтримали чимало бізнесменів на Сході – навіть у Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, в Одесі.
Кінець 1998 – початок 1999 років став для Народного руху України часом серйозних випробувань. Бізнес-еліта, залучена до активної діяльності в Русі, через гризню довкола різного плану “вирішення питань” призвела до внутрішньої дискусії, а згодом і до розколу Руху. Потім – загибель В’ячеслава Чорновола. Програш Удовенка і Костенка. Угодовство окремих політиків. Зближення частини рухівської еліти з олігархічним середовищем і навіть кулуарні розмови про необхідність створення нового блоку – з тими, хто має гроші, зокрема СДПУ(о).
Затяжна криза в партії співпала з політичною кризою в суспільстві. І керівництво партії не знайшло в собі сили та сміливості прямо підтримати опозицію. У той час, коли народ висловлював невдоволення режимом, Народний рух бавився у “реальну” політику, не бажаючи підставляти себе під можливі удари з боку президента. А чого ще можна було очікувати? Війни між сусідами нині не в моді, а Геннадій Удовенко є (принаймні офіційно) сусідом Леоніда Кучми у будинку на вулиці Десятинній у Києві.
Більше того: під критику рухівської верхівки потрапили ті члени НРУ, які активно виступали на боці опозиції. У чому їх лише не звинувачували – аж до того, що своїми діями вони налаштовують проти Ющенка олігархів і президента! Тож занепад Руху є певного роду платою за безхребетність. 1998 року Рух висунув гасло “Бандитам – тюрми!”. У 2001 році він не наважився повторити цих слів.
Таким чином, поступово рухівська “вивіска” почала втрачати в кольорах. Рух змінили статика і застій. Із чорноволівського Руху він перетворився на удовенківський Рух. Залишається лише назва – “розкручений бренд”, за допомогою якого рухівці ще сподіваються отримати перемогу на майбутніх виборах.
Із відходом Тараса Чорновола і дистанціюванням Михайла Косіва Рух втрачає ту основу, довкола якої він формувався. Рух перестає бути виразником галицького бачення України. Це буде Народний рух – але вже не той. З виходом із фракції НРУ Михайла Косіва та Олени Бондаренко фракція навряд чи зможе ефективно діяти в парламенті. НРУ не наважувався стати на бік опозиції, але він виявився чужим і у президентському оточенні.
Хоча, щиро кажучи, мені шкода Народний рух України. Його становлення припало на мою юність. Але все має свій початок і своє логічне продовження. Для оновлення політичної сили потрібні нові ідеї та нові люди. 150 років тому британська консервативна партія стояла перед загрозою зникнення з політичної арени. Але з’явився геній Бенджаміна Дізраелі – і ми досі стежимо за активною діяльністю торі на політичній арені.
Чи знайдеться в Руху свій Дізраелі? Здається, Рух сам не готовий до такого пошуку.
Кость БОНДАРЕНКО
|
|
