|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Нова книга Гюнтера ГрассаПОВТОРЕННЯ
“П’ять століть”, називається цей твір, і німецька критика не згадує про нього інакше, як про “звіт із творчої майстерні” і “рутинний самоповтор”. Цю книгу було презентовано днями у Берліні під час інтернаціонального Дня книги. Як уважає сам нобелівський лауреат, читачі завдячують його “маніакальній схильності до писання” великим зібранням творів: від “Собачих років” до “Мого століття”. Він намагався у своїх книгах віднайти ту батьківщину, яка була знищена націонал-соціалізмом. “Це не було моєю метою написати роман на зразок “Бляшаного барабана”, – я повинен був це зробити, і я зробив це”, – сказав 73-річний письменник під час презентації. У своєму “звіті з творчої майстерні”, названому у пресі “важливим культурно-політичним та естетичним документом”, Ґрасс розглядає специфіку літературної професії на прикладі власної біографії як письменника, графіка, художника, скульптора. Він описує, як після написання чергової книги відчуває себе “знову спустошеним, виписаним, не належним самому собі”. І тільки після тривалих намагань малювати акварельні пейзажі датських лісів, муза знову повернулася до нього. Або про те, що після вручення Нобелівської премії його охопило відчуття пересиченості славою і відрази до писання, і тому він повернувся до своїх занять гончарством “у сподіванні, що настане шосте століття”. Навіщо ще писати? Поміж цими сумнівами Ґрасс не шкодує собі політичних і культурологічних випадів, які так характерні для його скандальної репутації. Судячи з усього, Ґрасс перебуває в чудовій формі і тішиться, що ще може “наплювати в зупу критикам”. Але раз по раз знову виникає нав’язливе питання: “А навіщо ще писати?”, а за ним наступні: “Чи можливе мистецтво у рутинному самоповторі?” Але, очевидно, ці питання доймають його не надто сильно, бо книга “П’ять століть”, попри все, має 127 сторінок. Під час фуршету Ґрасс зі склянкою вина в руці і з люлькою розповідає, що залюбки читає детективи і любить оповідання та повісті з несподіваною розв’язкою. “Вигадкою ми можемо прикрасити чорно-білу дійсність. Тільки після того, як викрутимо лампу, ми можемо усвідомити, що саме означає для нас світло”. І раптом він скромно повідомляє: “Папір все ще залишається страхітливо білим”. Н.С. |
|
|
