|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
200 оголених у центрі РимаПЕРФОРМАНС
Рівно о шостій годині вечора за його командою майже 200 осіб, повідомлених заздалегідь, і тих, що зібралися спеціально, миттєво роздягнулися догола (знявши і ювелірні прикраси) й лягли рядами на бруківку площі, між бароковими фонтанами, просто перед куполами церков. При цьому вони не звертали уваги на прохолодну погоду, на випадкових глядачів та на те, що працюють телекамери, слухняно виконуючи вказівки Тюніка, який видряпався на фонтан і вигукував: “Не дивитися в телекамеру! Ноги не схрещувати! Прикидатися сплячими!”. Тюнікові не вперше влаштовувати подібні акції: він називає лежачих голих людей “племенами мистецтва” (Le tribu’ dell’arte) і, як передає La Reppublica, подібним способом закликає людей задуматися над тим, наскільки вони стали залежні від сторонніх предметів і сучасних технічних засобів – каблучок, окулярів, годинників, мобільних телефонів тощо. Тюнік залишився дуже задоволений нинішнім перфомансом: йому ще не випадало влаштовувати нічого подібного в настільки прославленому і гарному місці. “Виконавці” – а серед них були люди різного віку – теж були дуже задоволені. Як заявила газеті одна дівчина з пірсингом на обличчі і з яскраво-червоним волоссям, вона прийшла сюди “заради жарту” і ще тому, що це мистецтво: звичайно вона стриптизом не займається. Попри відверту епатажність акції, неможливо поставити під сумнів її естетизм: досить подивитися на світлини, щоб скандальність відійшла далеко на задній план, поступившись місцем зачаруванню від живої скульптури Тюніка. К.С. Довідка “Поступу”: Спенсер Тюнік народився у 1967 році в Мідлтауні (Нью-Йорк, США). Учився в мистецькому коледжі Бостона (закінчив у 1988 році). Живе і працює в Брукліні (Нью-Йорк). Найбільші виставки: 2001 – Нью-Мехіко, 2000 – “Зона Реакції” (Нью-Йорк), “Американська зона” (Лондон), “Перспективи” (Париж). 1999 – “Заяви” (Базель), “Новий Відень” (Відень). 1998 – “Оголені держави” (Нью-Йорк). 1996 – “Вишуканий труп” (Штат Вермонт). Відеоарт: “Соціальна статика” (2000), “Один разом” (1999), Dermafluxus (1998). Його документальні фільми, створені на основі перформансів різних років, демонстрували на міжнародних кінофестивалях. |
|
|
