Фальшована купюра
До комісаріату при Бальоновій увірвався скромно вбраний і дуже зденервований осібник:
– Ґвалт, мене ошукано! Я звуся Антось Мендзебровський і роблю кельнером в шинку Озимка при Вогірковій. І нині мій хлібодавця, трясця його матері, заплатив мені за місяць праці п’ятдесятизлотову купюру. Я хтів покласти сесю готівку на своє конто в банк “Атлянт”, але касирка засвідчила, жи банкнот фальшований! У тій клятій кнайпі, скажу вам, усе фальшоване – горівка, вино, ковбаси, а касирка Ядзя ще й має накладного бюста! А тепер іще зачали платити фальшиві гроші!
– Прошу сісти і заспокоїтися, – спокійно кивнув Мендзебровському комісар Бонцьо. – Зараз я зателефоную до вашого хлібодавця і все з’ясую.
– Гальо, це пан Озимко? Вас непокоять із комісаріату при Бальоновій. Ваш кельнер, пан Мендзебровський твердить, жи ви заплатили йому фальшовані п’ятдесят золотих.
– Мендзебровський? Тамтой п’яниця? Та це огидний наклеп! А чи я якийсь Ротшильд, жеби розкидатися п’ятдесятизлотувками? Та я таких грубих грошей у вічі не видів!
– Добре, то ви твердите, жи в очи не виділи тої купюри. Тож наш експерт не знайде на ній ваших відбитків?
– Стривайте, пане комісаре, – одразу охолов Озимко. – Я щось таке пригадую. Вчора у нас бавився Канцур, гендляр бидлом із Давидова. Тамту купюру я отримав саме від нього.
Бонцьо поклав слухавку і обернувся до Мендзебровського:
– Чи ви знаєте такого собі пана Канцура?
– А, свинячий татуньо з Давидова! Він вчора так у нас нажльоктався, жи був подібний до своїх плеканців і всьо мацав касирку Ягусю за накладні груди...
– Пане Канцуре? Комісар Бонцьо на дроті. Чув-єм, же ви вчора незле забавилися в шинку Озимка...
– А хіба то злочин? – перелякано промимрив “свинячий тато”. – Льокалю не трощив, срібних ложок не цупив і заплатив честь по чести.
– А чи пам’ятаєте, скільки вчора протринькали?
– Та чом би не памнятав? Рівнютко п’ятдесят золотих, ще й розрахувався одною купюрою. Та ж я її не крав, а отримав за бидло від різника Струка з Вульки.
– І ви не відали, жи банкнот фальшований?
– Спаси Боже, відки? Але я вже давно підозрював, жи той Струк мене ошукує...
– Гальо, пане Струк?
– Так, – гаркнув зі слухавки хриплий голос.
– Прошу заявитися до комісаріату при Бальоновій. Вас запідозрено в шахрайстві і виготовленні фальшованих грошей.
– І від кого ви отримали ті свідчення?
– Від вашого постачальника, пана Канцура.
– Від тамтого невмиваного кнура? Ну, він мені ще порохкає! Це облуда!
– Він твердить, жи ви підсунули йому фальшиві п’ядесят золотих.
– Бути того не може! Дайте-но, я гляну в свої книги. Ага, я отримав цього тижня лише одну 50-злотувку від пана Дирша, директора банку “Атлянт”. Я вже від кількох років постачаю йому свіжину.
– Ага! Видите, шо то в світі робится! – заволав Мендзебровський, який уважно слухав усі розмови. – Та ж то мій банк, і саме там касирка сказала, жи банкнот фальшований. Певно, банк сам і фуґує фальшиві гроші!
– Та нє, то якась помилка! – спантеличився Бонцьо. – Я знаю пана Диршу ще від університету. Це пурєдний чоловік.
А сам уже накручував номер банку:
– Казю, то Юзик Бонцьо. Чи не міг би ти до мене під’їхати, бо тут така оказія...
За півгодини присоромлений директор “Атлянту”сповідався в кабінеті Бонця:
– Юзику, то я у всьому винен. Я повертався зі служби пішки і знайшов цього банкнота в канаві. Я одразу визначив, жи він фальшований та, на біду, поклав його на стіл у кабінеті. А вранці принесли конто від різника, і моя Анелька сплатила його тою фальшивкою. А мені соромно було комусь зізнатися. Я всьо чекав, жи різник сам зголоситься. Звісно, я відшкодую всі збитки, адже потерпіло стільки людей! Та я б не хтів, аби справа набула розголосу.
– Гаразд, – кивнув Бонцьо, – надалі будь обачніший. Зараз ми знову прокрутимо всі мандри фальшованого банкнота і складемо перелік пошкодованих.
А ви можете скласти такий перелік і встановити, кому і скільки грошей належить повернути?
Відповіді – наступного четверга.
Відповіді на кримінальну загадку “Грабіжник-невдаха”, вміщену в “Поступі” від 26 квітня: Милиці зазвичай підбирають на зріст, тому ґевал Едзьо Ґроґодза на прізвисько Ведмідь мусив виглядати з милицями дрібонької Маньці вельми кумедно.
Л. А.
|
|
