|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Вічна історія про жінку та її сина Бога, жінкою розказана...СКУЛЬПТУРАНаталка КОСМОЛІНСЬКА
Ти завжди готова спасати,
Подія для автора – тому що це перша персональна виставка Аліси Забой у Львові поміж більш ніж тридцяти персональних та колективних київських. Подія для львівського глядача, який звик оглядати сучасну скульптуру в місцевих виставкових залах виключно у вигляді чергового конкурсу на черговий пам’ятник. Подія для сучасного українського мистецтва, тому що це велика цілісна серія авторських роздумів над постаттю і суттю Богородиці. До того ж, у бронзі. Хоча культ Пречистої Діви історично мав і продовжує мати серед нашого народу особливу пошану й любов, мало який скульптор сьогодні поза церковними замовленнями, які, на жаль, все ще зорієнтовані на загальнодоступний реалізм, спромагається у своїй творчості на великі за обсягом цикли за Євангельськими сюжетами. Це довго. Це нереально дорого. І...складно насамперед через обов’язкову наявність авторського духовного й інтелектуального багажу, без яких – лише пластичними талантами – неможливо ні одухотворити твори, ні оновити душі тих, хто їх оглядає. Алісі Забой це вдалося. Її скульптура й асоціативно надзвичайно багата на історичні ремінісценції двотисячолітніх набутків християнської культури, і, одночасно, зорієнтована на класику світового авангардного скульптурного вислову (Архипенко, Мур, Арп), лаконічну за силуетом, але примхливо-мінливу за ракурсом. Скрупульозне вчитування в Біблійний текст дозволяє авторові бачити нові тематичні можливості в класичних сюжетах, а по-жіночому емоційне сприйняття суті – тонко-нюансово їх забарвлювати. “Я не претендую, щоби біля моєї скульптури молилися, – говорить Аліса, – але подумати біля неї можна”. Нині Алісу Забой після звернення до тем духовного початку життя жінки цікавить її емоційний початок, двоєдиність жіночого єства у проявах щемливого самозречення і безконечної чуттєвості. Автор знову ризикує пройти по вістрі леза, балансуючи між класикою і банальністю... |
|
|
