|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org |
|||||||
|
| ||||||||
ПЕРЕВОРОТУсунувши Віктора Ющенка, комуністи й олігархи отримали прямий доступ до державного бюджету. За наші гроші вони змусять нас голосувати за них ще довго...ЩО ДАЛІ?Кость БОНДАРЕНКО
Насамперед, у парламенті чітко сформувалася “нова більшість”, до якої увійшли фракція КПУ та фракції олігархічних партій – СДПУ(о), “Демократичного союзу”, Народно-демократичної партії, “Яблука”, “Регіонів України”, а також групи “Трудова Україна”. Якщо досі ця більшість ретельно приховувалася, маскувалася, то тепер стало очевидно: подібного плану більшість сформувалася не лише для того, аби відправити у відставку Віктора Ющенка. І, напевне, вона збережеться надалі, оскільки попереду – парламентські вибори, і цю більшість сформовано саме з думкою про березень 2002 року. Уряд Ющенка усунуто також з передвиборчих міркувань. Виборчі перегони, як відомо, потребують значних фінансових вливань. І олігархи, й комуністи напередодні виборів намагаються зосередити у своїх руках потужні фінансові та адміністративні важелі. На виборах 1998 року комуністи могли бути спокійні за свої 25 % – вони, а точніше їхній лідер Петро Симоненко, були потрібні як декорація на президентських виборах 1999-го. Тепер на подібний аванс сподіватися не доводиться, тому комуністам і потрібне блокування з олігархами. Більше того: у президента Леоніда Кучми не залишилося жодного більш-менш надійного союзника, окрім комуністів. Комуністи мають доволі організовані маси і майже не вміють бавитися у палацові інтриги – те, чого боїться Кучма і те, чим визначаються олігархи. Отримавши доступ до бюджету, комуністи й олігархи за народні гроші пройдуть до парламенту, який і розглядатиме питання витрат бюджетних коштів у 2001 році. У кращому випадку спрацює формула “переможців не судять”. У гіршому – у всіх бідах і бюджетних зловживаннях звинуватять Ющенка та його уряд. Незалежно від того, хто стане новим прем’єр-міністром – Сергій Тигипко, Микола Азаров, Віктор Медведчук, Анатолій Кінах чи ще якась інша особа – це буде уряд олігархів. Сергій Тигипко, вихованець дніпропетровської управлінської школи і донедавна – улюбленець Кучми, вже задекларував своє бачення майбутнього уряду. Його партія – “Трудова Україна” – претендуватиме на 10-12 портфелів (включно з постами заступників міністрів та губернаторськими кріслами). Він же хоче запропонувати низку портфелів представникам націонал-демократичних кіл і самому Ющенкові. Якщо вони відмовляться, Тигипко запропонує портфелі комуністам. Відомо також, що веде переговори про формування майбутнього уряду Микола Азаров. Як можливі компромісні фігури розглядаються також Юрій Єхануров та Олександр Омельченко. У будь-якому випадку, націонал-демократичні фракції в парламенті вустами свого речника, академіка Ігоря Юхновського, вже заявили про перехід в опозицію. Таким чином, опозиція посилюється і переходить у нову якість. Якщо досі Форум національного порятунку був об’єднанням осіб, персоналій без чітко окресленого харизматичного лідера, то тепер: а) в опозиційний рух вливаються партійні структури; б) опозиція набуває більшої ідеологічної чіткості (вона отримує переважно націонал-демократичне забарвлення); в) в опозиції з’являється лідер, який може врівноважувати радикальне і помірковане крило; г) опозиція стає привабливішою і конструктивнішою. Окрім гасел про зміну системи, з’являється новий напрямок: опозиція цілком і повністю базується на реформаторській платформі. Програма Ющенка стає програмою опозиції. Гасло реформ – одним із гасел опозиції. Сам Ющенко – прапором опозиції. Але для того, аби так сталося, Ющенко повинен пройти процес політичної акліматизації. Його заява про те, що він не має наміру покидати велику політику, ще не свідчить про готовність Ющенка вже 27 квітня ставати лідером опозиції. Він мусить звикнути до тієї політики, якої він не бачив. Перебування на посту прем’єр-міністра чи голови Нацбанку – це політика одного рівня, а перебування в опозиції – це зовсім інше. Тут потрібно мати не лише світлу голову і переповнені конференц-зали, не протокол і урочисті прийоми, а вміння керувати масами, вміння поводитися з мегафоном і таке інше. Всього цього Ющенко не вміє. Але навчиться. Обов’язково навчиться. Просто не треба форсувати подій. Очевидно, у пропрезидентській пресі слід очікувати кампанії шельмування Ющенка. На нього звалюватимуть усі гріхи і прорахунки влади. Але й сама влада буде вразливішою для критики, оскільки вона позбулася єдиного захисту – Ющенка. Ющенко був єдиним стримуючим фактором і єдиним виправданням влади. Тепер влада втрачає свій імунітет і значно послаблюється. Збільшується вірогідність ізоляції нашої держави з боку Європи. Зник останній аргумент перед Радою Європи щодо нашого перебування там. Україна здійснюватиме посилений дрейф у бік Росії. І те, що “трудовик” Віктор Пінчук купує Таганрозький металургійний комбінат у Російській Федерації, а близький до іншого “трудовика”, Андрія Деркача, бізнесмен Вадим Рабинович купує 25 % акцій каналу НТВ – це теж показник готовності наших олігархів і комуністів рухатися в Росію. Спільна любов до Росії – ще один фактор, який поєднав комуністів та олігархів. Тому найближчим часом опозицію підтримають усі ті, хто керується гаслом “Геть від Москви!” та мають чіткий, усвідомлений європейський вибір. Відставка Ющенка сприятиме розшаруванню олігархічного середовища на “старих” і “нових” олігархів. Як результат – “молоді вовки” невдовзі матимуть змогу повністю захопити владу в державі. До виборів ми, швидше за все, не побачимо єдиної СДПУ(о). Доважок “о” в дужках після абревіатури СДПУ перетвориться на порожній звук, оскільки “нові” олігархи докладуть усіх зусиль, аби помножити есдеків на оте саме “о”. Ми не побачимо серед впливових політиків Волкова. Ми будемо свідками нових гучних звинувачень у стилі “лазаренківщини”. Наша держава скочуватиметься до авторитаризму, а найбільш розважальними програмами нашого телебачення стануть програми долганових і лапікур. Відставка відбулася. До влади невдовзі прийде новий уряд. Дуже скоро ми знатимемо ім’я наступного прем’єр-міністра. Хоча це призначення мало що може змінити – політичне життя триває. І в цьому житті відбудуться великі зміни. Неправда, що наша політика буде відбуватися без Ющенка. Вона буде з Ющенком. Але з новим Ющенком, в новій іпостасі і з новими перспективами. |
|
|
