Мат Ющенкові - шах Кучмі?
Леонід Кучма ризикує втратити президентське крісло в разі відставки уряду Віктора Ющенка
УРЯДОВА КРИЗА
Кость БОНДАРЕНКО
Нинішня урядова криза відбувається на тлі загострення політичних суперечностей в Україні. Відставка Віктора Ющенка та його уряду автоматично може призвести до початку великої політичної війни всіх проти всіх, у результаті якої небезпека нависає і над самим Леонідом Кучмою.
Досі не розв’язане загострення суперечностей між Президентом і демократичною опозицією. Опозиція затялася на своєму гаслі “Україна без Кучми”, Кучма затявся на невизнанні опозиції реальною політичною силою. Назріває перерозподіл впливів між “старими” і “новими” олігархами. “Старі” олігархи – це бізнесові і політичні середовища Волкова, Суркіса, Медведчука, тобто ті, хто привів Кучму до влади на другий термін і, відповідно, вони сподівалися на залежність президента від їх волі. “Нові” олігархи (партія “Трудова Україна” Сергія Тигипка та Партія регіонів України Миколи Азарова) є своєрідними “молодими вовками”, які не хочуть чекати, коли зміна еліт в олігархічному середовищі відбудеться у природний спосіб. У цьому середовищі існує суперництво “трудовиків” та “азаровців”. Є суперечності всередині опозиції, одна частина якої висловилася за референдум про відставку Л. Кучми, а інша вважає, що кінцева мета, яку має переслідувати опозиція, – це зміна політичної системи. Крім того, якщо частина націонал-демократів (народні депутати Т. Стецьків, Т. Чорновіл, В. Філенко,
І. Коліушко та ін., а також значна кількість низових осередків партій) пішли у відверту опозицію до Президента, то керівники партій зайняли переважно угодовську або пасивно-спостерігальну позицію. Складними є і відносини в системі Ющенко – опозиція: відомо, що Ющенко неодноразово критикував опозицію, причому жодного разу не висловився на її підтримку. Водночас ряд опозиціонерів (скажімо, О. Доній) виступали з різкою критикою прем’єра як людини, що є частиною кучмівської системи.
Як не дивно, перебування при владі Віктора Ющенка допомагало Президенту утримувати рівновагу в умовах політичної нестабільності. Призначення на пост прем’єр-міністра Сергія Тигипка одразу ж налаштує проти Президента середовище Азарова, яке відчуватиме себе обділеним. Будуть невдоволені “старі” олігархи, які втратять свій нинішній вплив та націонал-демократи, які вбачають у Тигипкові ставленика Москви. Призначення Азарова матиме ті ж наслідки, тільки тепер серед опонентів уряду опиняться “трудовики”. Фігура Анатолія Кінаха, яку теж схильні розглядати на роль прем’єр-міністра, надасть перевагу “старим” олігархам і викличе невдоволення “нових” олігархів та опозиції, оскільки Кінах є уособленням Союзу промисловців та підприємців – сили, яка у 1994 році привела до влади Кучму і яка асоціюється з іменами Пустовойтенка і Волкова.
Якщо Кучма дійсно хоче продовжувати політику балансів і рівноваг, йому потрібно буде обманути парламент. І це він може зробити за допомогою кількох варіантів. По-перше, будь-якими силами утримати при владі Віктора Ющенка.
Однак сам Ющенко заявив, що він ніколи не піде на те, аби стати “в. о. прем’єра”. Тому можливим є другий варіант: спробувати поставити прем’єром Юрія Єханурова, а якщо він не пройде, зробити його в. о. та формувати коаліційний уряд. Є ще й третій варіант. Кучма пропонує пост прем’єр-міністра нинішньому міському голові Києва Олександрові Омельченку, який у такому разі стає слухняним і залежним від Президента, але Захід в Україні тоді розчарується повністю, бо реформами тут і не пахнутиме.
Якщо ж Кучма обрав політику невтручання і пустив усе на самоплив, то відставка Ющенка викличе ланцюгову реакцію – з наступним ударом проти Президента. Найбільша небезпека для Кучми йде саме від олігархів: із історії відомо, що більшість монархів закінчили своє правління внаслідок банальних палацових переворотів, а не внаслідок революцій. А нинішній глава держави може стати жертвою великої кількості суперечностей, які переважно сам же й спровокував...
|
|
