|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org |
|||||||
|
| ||||||||
Бандера та КучмаБАНДЕРА
Я їм пояснював, що не зовсім коректно ставити таке запитання мені, оскільки мого діда москалі вбили ще до мого народження і я не мав нагоди з ним безпосередньо спілкуватися. Радив зустрітися з діячами ОУН та вояками УПА, щоби зрозуміти думку саме того покоління. Але від себе додавав, що, виходячи з аналізу методів роботи ОУН, я думаю, що якби дід Степан сьогодні був серед живих, то Кучма не був би президентом, за якого голосували 16 мільйонів. Але ці настирливі запитання підштовхнули мене до глибшого аналізу сьогоднішньої ситуації в контексті філософії ОУН. Ідея “соборности” була центральною в ідеологічних розробках націоналістичного руху минулого століття. Гасло “За Українську Самостійну Соборну Державу” лунало не менше як “Слава Україні! Героям Слава!”. Ідея, що наша держава включає території далеко поза Галичиною, є святою для кожного національно свідомого українця. Представники націоналістичної діяспори із самого початку кризи виступали в підтримку нині діючого президента. Багато з них у нинішній кризі бачать руку Москви і вважають, що усунення Кучми посилить російський вплив в Україні та може призвести до розвалу територіальної цілости України. Незважаючи на останні відверто промосковські дії президента, багато із представників національно-свідомих кіл діяспори і надалі стоять на позиціях твердої підтримки Кучми. Подібна позиція зустрічається в Галичині, переважно між представниками старшого покоління, для котрих сам факт існування української держави є самодостатній. Навіть якщо президент не виконає свої обіцянки про визнання УПА воюючою стороною, складається враження, що ветерани націоналістичної боротьби вважають здобуток української держави як визнання праведности їхнього внеску в українську незалежність. Вони готові перетерпіти “тимчасові незручності” задля збереження України. Ставку роблять на наступне покоління державних керівників, як менш інфікованих радянським минулим, більш прозахідних, професійних, дієздатних патріотів України. Таких, наприклад, як Віктор Ющенко. Але останні події додають впевнености , що цим сподіванням загрожують не тільки комуно-олігархічні кола, але і до певної міри сам президент. Незважаючи на результати голосування про відставку уряду, аналітики стверджують, що навіть якщо Ющенкові вдасться утриматися на посаді, він та його уряд будуть працювати в атмосфері шантажу і реально втратять можливості впливати як на кадрову політику в уряді, так і на процеси управління державою. Нездатність Кучми зберегти уряд Ющенка додає ще один доказ в ряді аргументів, що Кучма не виконує свої передвиборчі обіцянки просувати економічні реформи, рухатися в бік Европи та взагалі бути “новим президентом”. Останні опитування, проведені фондом “Демократичні ініціативи” та фірмою Социс від березня 2001 р., показали, що 36 % громадян України позитивно оцінили діяльність уряду Ющенка. Більше половини населення України (52%) вважає, що народні депутати повинні проголосувати за продовження повноважень уряду. Прихильники усіх найвпливовіших партій, в тому числі соціал-демократичної, підтримують уряд Ющенка. Навіть серед прихильників комуністів (!) думки стосовно відставки уряду поділилися навпіл: 38 % – за продовження повноважень, а 36 % за відставку. Проаналізувавши результати по регіонах, видно, що найбільш рішуча підтримка уряду була висловлена жителями Києва (84%) та Галичиною (81%). Найменша підтримка виявилася у східних регіонах (менше 57%) і лише в Криму вважають, що уряд повинен піти у відставку. Незважаючи на ці дані та ігноруючи думку громадськости, народні обранці намагаються звільнити уряд. Цьому не протидіє ефективно ані уряд, ані президент. Перенесли голосування на четвер (дата виходу цієї публікації), і залишається надія, що, надихнувши европейське повітря у Вільнюсі, Кучма все ж таки втрутиться в конфлікт та, врятувавши уряд Ющенка, врятує себе й Україну в очах Заходу, особливо перед Радою Европи. Можна цинічно оцінити всю цю політдраму як ніщо інше, як гарно продуману PR-акцію для покращання іміджу Кучми. Але такі торги та політичні спекуляції здійснюються всупереч волі саме тієї частини народу, яка надає підтримку Україні, президентові та урядові не з причин тиску адмінресурсу, але виходячи зі свідомого політичного вибору. Саме такий стиль політики ставить під сумнів ефективність нині діючої політичної системи. Кулуарний, закритий стиль політики, який надає перевагу тактичним перемогам у дрібній брудній політиці, замість орієнтації на стратегічні завдання держави, не вписується в ідеології українського націоналізму. Та після десяти років такої незалежности пошуки нової формули для української держави стають природними. Не знаю, як дідове покоління, але між молодими політиками частіше можна почути інтелігентні та обґрунтовані дискусії про потребу процесів децентралізації як правдивого шляху до відродження регіонів та більшої автономії для українців тих регіонів, котрих офіційний Київ відверто ігнорує. Степан БАНДЕРА |
|
|
