Чорнобиль назавжди
ПАМ"ЯТЬ
Катерина СЛІПЧЕНКО
Тоді, п’ятнадцять років тому, міжнародне слово “Чорнобиль” іще не фігурувало у нашому мовному активі. Як кола від камінчика, кинутого у воду, почали розповзатися кола чуток. І, як то завжди бувало у наших совєтських реаліях, – із Заходу, а в основному – із черг.
Польське радіо почало передавати, що треба, аби мешканці почали давати дітям препарати, які містять йод. У нас же все було тихо і мирно. Потім була першотравнева демонстрація: діточки у піонерських краватках вітали вождів. Щербицький гонорово демонстрував світу власного онука. У нас було спокійно...
Звістка прийшла із запізненням, але стала громом серед ясного неба: вибухнув Чорнобиль. Так тоді казали. Невидима загроза й абсурдні методи боротьби: йод, вологе прибирання, закриті вікна. Про випромінювання як про небезпеку знали одиниці, а назва “лічильник Гейгера” звучала так само незрозуміло, як “дилер” чи “материнська плата”.
Продовження теми – стор. 2, 19
| 
