|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Верни до мене, пам"яте моя...Прем"єра "Марка Проклятого" в театрі ім. Л.КурбасаДІЙСТВОКатерина СЛІПЧЕНКО
Текст Цей елемент є геніальним апріорі. Адже поезія Василя Стуса, покладена в основу “Марка Проклятого” (прем’єра, відбулася в театрі Курбаса), є Поезією з великої літери “П”. Цікаво, що вже колись театр звертався до Стуса, ще 1988 року, коли робити це було заборонено. Тоді це був поетичний вечір з доволі помітним політичним підтекстом, хоча вже тоді поезія була все ж таки важливішою від політики. Тепер від неї (політики, звичайно) не залишилося й сліду. Поринувши в давні образи-теми українських легенд через поезію Стуса, театр розкриває насамперед поета-філософа, поета-формотворця, поета-пророка, Поета. Цією виставою театр продовжив своєрідну лінію “недраматургічних” вистав, знову звертаючись не до п’єси у звиклому сенсі слова, а до філософських текстів. Сковорода, Платон і тепер – Стус. Така драматургія можлива лише в театрі, де актори не просто жонглюють репліками, а існують усередині тексту, разом із ним і через нього творять дійство. Сценографія Вистава розігрується на килимку, на якому фігури акторів виглядають як фігурки давньої східної гри. Організація простору є лаконічною та виразною. Художниця Наталка Шимін розмірковує над текстами через лінію та колір, вводячи слово в елементи художньої гри. Білий, жовтий, червоний. Геометричний орнамент. Розписи білим по білому. Вишивка просто на голому тілі. Тут поєднуються і модерні трансформації давньої філософської системи, й елементи Сходу та Заходу, і східна легенда, і європейська поезія. А поза тим – це все дуже красиво. Музика Вистава-ритуал у театрі Курбаса – це завжди не лише глибина текстів та їх акторське подання. Невід’ємним атрибутом є музика. Ні, не атрибутом, а тою частиною, без якої просто немає ритуалу, немає вистави. Наталка Половинка створює музичне оформлення. Так мала би називатися ця її функція офіційно. Проте музичне тло вистави ніби не створюється, воно виникає з середини текстів, рухів, із самої філософії, з середини. Вірш перетікає в пісню, вони нероздільні. Актори У “Марку Проклятому” діють Наталка Половинка (Божевільна Галя), Олег Стефан (Марко Проклятий), Андрій Водічев (Мамай), Володимир Кучинський (Манкурт). Ці герої українських та східних легенд живуть у поезіях Стуса та в самій театральній суті. Вони не є персонажами, вони є знаками, символами, темами. Саме так і чинять зі своїми героями актори. Подаючи поезію Стуса саме від цих героїв, вони прокладають лінії-стежки в поетичному океані. Червоною стрічкою-стражданням, не торкаючись землі, рухається, ніби танцює, замордована Галя, яку спалили, прив’язавши до дерева за коси. В земному пеклі шукає свою “тропу вертикальну” Марко Проклятий, що добре знає про страждання та спокуту. Білим розчерком святкує Життя Мамай, музика і мандрівник, місток між Сходом та Заходом. Блукає Манкурт, дитина племені, в якого забрали пам’ять, добровільний раб у намаганнях згадати себе. Так мандрують вони, кожен окремо і, водночас, усі разом текстами Стуса, виплітаючи міцну філософську та ігрову структуру, творячи емоційну, глибоку, величну територію Театру. Театр Він складається зі стихій: вогонь тексту палить зсередини і рветься на волю, на кін; вода музики тече між пальцями, дзюрчить струмками слова, розпливається озерами тиші; земля візуальних образів тримає на своїх плечах дітей-атлантів, що рвуться у незвідані вирії містерій; повітря гри чотирма вітрами розриває на частини, відносить у небо, стирає географії та історії. Стихії театру, коли існують у нерозривній єдності, коли практично їх неможливо відокремити одну від одної, роблять Театр усе з тієї ж великої літери “Т”. Так відбувається в “Марку Проклятому”: кожен елемент, кожна складова театральної науки є професійною, самоцінною та довершеною. Але саме в їхньому органічному поєднанні, у спільній праці твориться структура вистави, яку можна досліджувати, вивчати, однак яка захоплює в полон усі шість почуттів. А потім повертає, але вже трошки іншими. |
|
|
