BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX |

ЛИСТИ ДО ПОСТУПУ

ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ!

На жаль, мушу зауважити...

З великим задоволенням перечитав статтю Костянтина Бондаренка “Зачаровані на Схід”. Що там казати, усе це правда. На жаль, мушу зауважити, що “Поступ” і сам не дуже пильнує мовні правила. У статті “Поляки зацікавлені у будівництві нафтопроводу” один із представників польської сторони був “директором департаменту КАЗНАЧЕЙСТВА!”. Треба знати, що є чудове слово “скарбник”, яке завжди було нашим відповідником російського “казначея”. Більше того, у польській мові теж немає “казначейства”. Маю підозру, що той пан був “Dyrektorem Departamentu Skarbu”.

З повагою, Ростислав Козій Символ розчарування

“Приємна” новина для україномовної громади нашої держави – “ПіК” почав виходити ще й російської мовою. Для мене (і для багатьох інших україномовних киян) це стало великим розчаруванням і послужило приводом для чергової порції невеселих роздумів. Невже ідея суто україномовного загальноукраїнського популярного видання нереальна? Невже поділ на україномовну та російськомовну України закріпився вже навічно? І невже перша з них приречена стати з часом другою?

Здавалося б, дрібничка: якийсь там журнал з метою підвищення рентабельності (чи то зниження нерентабельності) вирішив видавати на додаток до української ще й російську версію. Після заміни Олександра Кривенка на посаді головного редактора якраз цього й слід було очікувати. Ну то й що з того? Бізнес. Але у моєму сприйнятті “ПіК” був не видавничим бізнес-проектом, а радше символом. Символом того, що українською можна робити майже європейського рівня медіа-продукт. І що цей продукт читатимуть усі мешканці України (це, до речі, підтвердило й проведене “ПіК”ом опитування власних читачів: 57% читачів “ПіК”у – російськомовні!). Але символ надії став символом розчарування. Так само, як і його попередники – “День”, “Галицькі контакти”, “Експрес”. Усі ці видання у свій час уже здійснили перехід від суто україномовного до двомовного формату. Чи додало це їм популярності? Не впевнений, але знаю, що у значної частини україномовних читачів поваги до них поменшало.

Приклад зворотної тенденції мені відомий лише один – “Дзеркало тижня”. Але ж “Дзеркало” – видання досить специфічне й занадто “серйозне” для більшої частини населення. “Дзеркала” мало... Деяку надію пробуджує й відновлений нещодавно “Вечірній Київ” – у буквальному сенсі “жовтувате”, але дуже симпатичне і поки що суто україномовне видання. Та чи не піде він зрештою шляхом одного з попередніх видавничих проектів Володимира Рубана – “тримовної” газети “День”?

Напевно, у багатьох львів’ян-читачів “Поступу” може виникнути питання: а що ж ти там у Києві, такий принциповий, читаєш? Ту саму газету, що й ви, шановні, – “Поступ”.

Вітаю зі 100000!

Я, напевно, один з небагатьох київських передплатників “Поступу”.

Дмитро ГУБЕНКО

Тлінні останки Софії Дністрянської повернено в Україну

Софія Дністрянська (1882-1956) була визначною українською піаністкою та музпедагогом. Народилася в Тернополі, жила й працювала у Львові, Відні, Празі, Ужгороді, Трнаві, Середі, а померла всіма забута в містечку Вейпрти в Західній Чехії. У часи тоталітарного комуністичного режиму ні в Україні, ні в Чехословаччині про неї, як і про її чоловіка – визначного українського правника Станіслава Дністрянського (1870-1935), автора проекту конституції ЗУНР, заборонено було навіть згадувати.

Кілька років тому я з допомогою одного з її учнів розшукав могилу Станіслава Дністрянського на ужгородському цвинтарі „Кальварія”, а біля неї знайшов порожній гробівець, що його замовила для себе Софія Дністрянська ще у 1936 році. Її безіменну могилу на вейпртському цвинтарі я остаточно ідентифікував лише у лютому 2001 р. У березні цього року тлінні останки
С. Дністрянської ексгумовано і я перевіз їх до Ужгорода. 29 березня у присутності найвищих міських й обласних посадовців, засобів масової інформації та великої кількості ужгородців відбулося перепоховання Софії Дністрянської на цвинтарі “Кальварія”. Шкода, що на перепоховання не змогли приїхати представники Києва, Львова та Тернополя, щоб надати йому загальноукраїнського характеру.

Як відомо, колишня учениця Тернопільської гімназії Софія Рудницька (рідна сестра географа Степана Рудницького та письменника Юліана Опільського) вийшла заміж за професора Львівського університету та посла Австрійського парламенту Станіслава Дністрянського, будучи круглою сиротою. Їх шлюб благословив митрополит Андрей Шептицький в Соборі святого Юра влітку 1901 року. Їх подружнє життя було бездітним, однак зразково гармонійним. Гірка емігрантська доля роз’єднала їх, але завдяки Божому провидінню на десятому році незалежності України (за яку обоє ціле життя боролися) і з нагоди століття їхнього шлюбу вони спочили поряд на рідній Українській землі у Незалежній Українській державі. У цьому є велика символіка! Хай їм оця земля буде легкою.

Микола МУШИНКА

Пряшів (Словаччина)

Досвід будівництва апартаментів

Часто читаємо газету “Поступ”. Особливо дуже правдиві й актуальні ваші статті “Львівські обсервації”. Дякую, що хоч там пише п. Юзьо правду. Стаття про нашого “татуся” п. Сенчука, де висвітлені в повному обсязі його “досягнення” у будівництві таких бідних апартаментів за таку скромну платню голови облдержадміністрації. Варто було б, аби в наступих номерах газети він поділився досвідом із звичайними мешканцями м. Львова, як можна побудувати або придбати 2-3-кімнатне помешкання хоча б із вітчизняних матеріалів навіть за таку платню, як у “татуся”.

Але він не один у своїх “скромних” замашках. Нещодавно в газеті “Сільські вісті” писали про будівництво загадкового палацу в Карпатах. Зараз будівництво цього комплексу вже завершене: є два басейни, вертолітна площадка, але підступ до цих хоромів охороняє наша міліція. Може, хтось нарешті зацікавиться, кому він належить?

КАРПЕНКО І. І.

Віра вселяє надію на краще

Останні два роки садівники та городники стурбовані зростанням крадіжок майна та розбоїв у садівничо-городних товариствах та кооперативах області.

Почастішали випадки підпалу садових будинків і господарських приміщень.

Усе це завдає значної матеріальної та моральної шкоди, а поміж тим – понад 70% садівників та городників – це пенсіонери, багатодітні сім’ї, інваліди, люди, які потребують соціального захисту. Для них вирощений урожай овочів і фруктів є серйозною підмогою для сім’ї у цих складних умовах.
Особливе занепокоєння викликають часті випадки крадіжок металевих виробів. Нищиться все, що має вигляд металу, навіть алюмінієві ложки, виделки, горнятка.

Проте замість дієвої допомоги садівникам та городникам з дозволу місцевих органів державної влади, відкриті пункти приймання металобрухту поряд з садівничими товариствами й кооперативами. Очевидно, “могутній хтось” потурбувався про крадіїв, полегшив їм умови праці.

З приходом до керівництва УМВСУ у Львівській області п. В. Ортинського відбулося відчутне пожвавлення роботи органів міліції, в т. ч. у справі захисту майна садівничих, городніх товариств, кооперативів. Віра вселяє надію на краще.

Вже 23 березня цього року заступник начальника УМВСУ у Львівській області п. Я. Скиба затвердив спільний план УМВСУ у Львівській області та Ради об’єднання садівників-любителів та городників Львівщини в проведенні запобіжно-профілактичних та пошукових заходів на території садівничо-городніх товариств і кооперативів Львівської області в 2001 році.

Особливу увагу органи міліції планують приділити роботі пунктів приймання металобрухту. За результатами перевірок будуть вноситися пропозиції до місцевих органів державної влади про доцільність їх функціонування.
Органи міліції повинні забезпечити своєчасне реагування на заяви садівників та городників та виключити зі своєї практики випадки необгрунтованих відмов у порушенні кримінальних справ.

Результати роботи в садівничо-городніх масивах щоквартально будуть заслуховуватися на оперативних нарадах при начальниках райвідділів міліції. План на обласному рівні продуманий, наміри добрі, найголовніше – забезпечити його виконання. Від цього буде залежати, чи відляже тривога від серця садівників та городників за збереження майбутнього врожаю та майна.

Голова ради об’єднання садівників-любителів та городників Львівщини
В. КЕЛЕМАН

“Справа Антоника”

“Справа Ґонґадзе”, яка активізувала дії опозиції проти Президента України і в кінцевому результаті спричинилася до небувалого загострення політичної кризи в нашій державі, не є поодинокою. Журналістів, представників четвертої влади, які мали сміливість цю владу критикувати, піддавали гонінням, фабрикували проти них справи. Яскравим прикладом цього може стати “Справа Антоника”, яку можна вважати прологом до “Справи Ґонґадзе”.

19 травня 2000 року в Києві був затриманий ведучий інформаційних програм Народного телебачення України Руслан Антоник. Журналіста звинуватили у вбивстві підприємця П. Тичинського і напередодні 2001 р. засудили на 13 років позбавлення волі. Слідчі постійно здійснювали психологічний тиск на журналіста, змушували його зізнатися в нескоєному злочині. Урешті-решт, побоюючись за своє життя, він підписав усі необхідні папери.

Після жорстокого вироку суду стало зрозуміло, що Руслан став жертвою провокації правоохоронних органів, на нього “начепили” злочин, якого він не здійснював. Найбільш вірогідною версією того, що сталося, може бути професійна діяльність журналіста. Справа в тім, що протягом квітня-травня 2000 року Руслан Антоник вів критичні програми циклу “Воістину відверто” під назвою “Афера українського масштабу” про факт байдужості Федерації профспілок України до справді народних проблем. Попередньо Руслана Антоника анонімно залякували, погрожували, що з ним може статися непередбачене. Ось і сталося.
Дивує, що політики як київського, так і місцевого масштабу більше люблять говорити про “Справу Ґонґадзе”, бо це приносить їм певні політичні дивіденди, ніж про “справу Антоника”, бо не мають від цього жодної користі – ні в прямому, ні в переносному значенні цього слова.

Навіть преса, яка вважається значною мірою опозиційною і любить просторікувати про свободу слова в Україні, виявляє дивну прохолодність до “справи Антоника”.

Всі з надією чекають, що суд усе-таки докопається до істини і що несправедливе рішення буде відмінене. Зволікати в цій справі не можна, бо стан здоров’я Руслана Антоника різко погіршився...

Анатолій ВЛАСЮК,
редактор газети “Тустань”, член громадського комітету захисту журналіста Руслана Антоника,
м. Дрогобич

Подяка Кучмі!

Леоніде Даниловичу, дорогий пане Президенте. Хочу вам подякувати за стільки років вашої невтомної праці. Ось уже сім літ, як ви тяжко працюєте на благо неньки-України, як ви дбаєте про наше зростання, добробут, розвиток.
Знаєте, як дивлюся телевізора, особливо Ут-1, то аж плакати хочеться, якими шляхетними темпами ми розвиваємося, який у нас підйом.

Ви так дбаєте про неньку, ви так гарно керуєте чиновниками, Державою. За весь цей період тільки завдяки вам ми досягнули неабияких успіхів у розвитку та будівництві нашої неньки...

Хочу подякувати владі і Президенту від імені молоді. Завдяки вам у нас росте прекрасне молоде майбутнє включно зі мною. Молодь працює, випускників нарозхват беруть на підприємства, заводи, у контори й різні там установи.

Останнім часом в країні за вашої підтримки стали масово популярні такі “інтелектульно-спортивні” ігри, як “літробол”, “по вєні”, обкурка і т. д... На сьогодні, на жаль, Україна – це лише територія прекрасної родючої землі, Україна – не народ. І ще боляче, що люди, народ – не Україна.

Станіслав РУДИЙ

“Ой у Львові, Львові та й на торгу...”

Дискусія, яка розгорілася в місті довкола пам’ятника Данилу Романовичу засвідчує, що наше суспільство дрейфує, хоч і дуже повільно, однак у властивому напрямку.

Оскільки у дискусії виявив себе цілий пласт громадян, які не бояться задекларувати, що для них стримування поступу – заняттям не менш, а, можливо, й більш захоплююче, як його прискорення...

Потяг до вдосконалення знаходиться у людській свідомості на дуже глибинних рівнях. Тому сьогодні, напевно, вже не можливо буде встановити, чиї спонукання “виштовхали” фігуру Данила Романовича на середину площі.

Можу припустити, що це спонтанне групове зусилля, тому що я був присутнім при “муках творчості” архітектора Я. Чурилка, який реалізував проектне завдання, перебрав з десяток можливих варіантів прив’язки монумента до центру скверу з урахуванням при цьому всіх можливих побічних ефектів. Після цього проект пішов по відповідних організаціях, де його різнобічно рецензували, а в наслідку – “маємо те, що маємо”.

Варто порівняти нашу сьогоднішню ситуацію з Галичем трирічної давності. Тепер, коли вляглися тріумфальні оклики з нагоди ювілею, прискіпливий погляд відчуває деякий дискомфорт при спогляданні монумента Данилові у центрі містечка – неначе лицарський обладунок бойового коня поклали на поні.

Масштаби забудови центральної площі нинішнього Галича явно дисонують з монументом – для них він загроміздкий. Стає ясно, наскільки більше смаку і такту проявив архітектор добрих вісім десятків років тому, ставлячи біля апсиди церкви дуже скромний, але відповідного масштабу пам’ятний знак жертвам Талергофу.

Нам таки дійсно бракує іноді почуття міри на західноєвропейський лад, а бажання вразити уяву чужинців веде до того, що постають “царь-колокола”, “царь-пушки”... Тому буде краще, коли ми старатимемося нікого не шокувати небувальщиною, а, спокійно зваживши власні можливості, без драматичних ефектів виконаємо те, що нам належить виконати.

На десерт – інформація для роздумів О. Навагіній: Сент-Екзюпері тільки через те став професійним пілотом, що провалився на іспиті з французької мови при вступі на філологічний факультет.

А. Дорош

POSTUP - ПОСТУП



ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·"Карпатам" розв"яжуть ноги?
·Студенти голодують за Ющенка

ПОГЛЯД
·НРУ переходить в опозицію?
·Влада йде в народ
·Штампи у свідомості

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·ІНЦИДЕНТИ
·Перевізники стають банкрутами
·А через скільки років тут буде місто-сад?
·КІЛЬКА СЛІВ

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Телефон перестане бути дефіцитом?
·Освячено "колиску" козацької чайки
·До візиту Папи готуються і злочинці
·З думкою про мертвих
·На ЛТБ з"явиться нова "мильна опера"

ПОСТУП З КРАЮ
·Дмитро Корчинський: Приємно, що громадян, готових кидатися каменюками в міліцію, стає більше
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Парламент обрали, на черзі - референдум?
·Терористи вимагали припинення війни у Чечні
·"Жучки" в міністерстві оборони
·Роковини першого геноциду століття

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Політична криза збиває ціну на українські обленерго
·Панамериканський союз вільної торгівлі
·"Бориславська нафтова компанія" працює щораз успішніше
·ЕКОНОВИНИ

АРТ-ПОСТУП
·Структурні сади в оновленому залі
·Відчинено вікно мистецького світу Леоніда Пономаренка
·АРТ-НОВИНИ
·Духовна учта
·Три іпостасі музики Шумана

ЛИСТИ ДО ПОСТУПУ
·ЛИСТИ ДО ПОСТУПУ

СПОРТ-ПОСТУП
·Люїс "умер" від удару Рахмана і позбувся усіх титулів
·Феноменальна реакція ФІДЕ
·"Реал" - майже чемпіон Прімеро
·"Львівська пивоварня" - чемпіон першої ліги
·Пляжний волейбол - постійний олімпійський вид спорту
·"До активного життя - через рекреаційний спорт"
·Лідери перемагають, а "Карпати" знову програють
·Дві поразки від фіналіста Кубка Кубків

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Девід Бові, Шерил Кроу і Pearl Jam переспівають пісні The Who