Роковини першого геноциду століття
ВІРМЕНИ
Євген ГУЛЕВИЧ
Сьогодні виповнюються сумні роковини першого геноциду в ХХ столітті. Термін “геноцид” виник на початку
30-х - уперше його використав польський юрист, єврей із походження Рафаель Лемкін, на позначення масового винищення вірмен у Туреччині під час першої світової війни. Протягом 1915-1923 років у Західній Вірменії та інших частинах Османської імперії планомірно младотурки винищили 1,5 мільйона вірмен.
До геноциду вірмен відносять і масові вбивства у Східній Вірменії і на Закавказзі загалом. Ураховуючи загиблих унаслідок періодичних погромів вірмен від кінця XIX століття, число жертв геноциду вірмен перевищує 2 мільйони осіб, а число біженців сягає 600 тисяч. Окрім того, актами геноциду є масові вбивства, катування і тортури, гвалтування вірмен у Сумгаїті в лютому 1988 і в Баку в січні 1990, здійснювані бандами азербайджанських шовіністів.
Політика геноциду щодо вірмен була зумовлена рядом факторів, із яких найважливішим фактором вважалася ідеологія панісламізму і пантюркізму, яку з середини XIX століття проповідували амбітні керівники Османської імперії.
Треба позбутися всіх немусульман, і турки жваво взялися отуречувати всі нетурецькі народи. Плани винищення вірмен младотурки почали розробляти ще до початку світової війни. Так, наприклад, у рішеннях з’їзду партії “Єдність і прогрес”, який відбувся в жовтні 1911 в Салоніках, містилася вимога щодо отуречення нетурецьких народів імперії. А на початку 1914 року місцевій владі було направлено спеціальний наказ щодо заходів, які слід було застосувати до вірмен. Той факт, що наказ був розісланий до початку війни, свідчить, що винищення вірмен було запланованою акцією, а не зумовлене конкретною воєнною ситуацією. Нині визнання факту геноциду вірмен у 1915-1923 в Туреччині є принциповим для всього вірменського народу, оскільки це також, окрім суто символічного значення, означає, що вірмени законно можуть претендувати на повернення своїх територій і великої частини культурного спадку.
А це, відповідно, означає наполегливу апеляцію до міжнародної спільноти. “Поступ” уже неодноразово висвітлював перипетії навколо так званого вірменського питання, що його піднімали вже в США та Франції, де до його актуалізації спричинилися вірменські діаспори.
Але принциповим це питання є і для нинішньої Туреччини, яка різко відмежовується від фактів геноциду вірмен, називаючи “вірменське питання” суто внутрішньою проблемою. Її позиція навіть похитнула такого монстра, як США, які через свою любов до прав людини збиралися і мали визнати факт геноциду. Але Штати, продемонструвавши наявність подвійного стандарту, не визнали цього, оскільки у протилежному випадку мусили б втратити турецькі ринки збуту (насамперед багатомільярдний ринок зброї) і свою стратегічну позицію на Близькому Сході (скажімо, аеродроми, з яких американці патрулюють Ірак), оскільки Анкара однозначно поставила Вашингтону цей збитковий ультиматум.
Також і Франція, головний інвестор Туреччини, мусила зважати на подібні втрати. Однак Франція зважилася визнати геноцид вірмен, і хоча її резолюція з цього питання має наразі суто декларативний характер, це означає немало. Ще раніше геноцид вірмен визнали Греція та Бельгія. Нещодавно і Європарламент запропонував туркам визнати геноцид вірмен, але, вочевидь, це ще довго залишатиметься марною справою. Нині у вірмен скорбота. Її також, певно, відчувають усі народи, які в ХХ столітті зазнали геноциду.
|
|
