|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org |
|||||||
|
| ||||||||
Дмитро Корчинський: Приємно, що громадян, готових кидатися каменюками в міліцію, стає більшеПРЯМА МОВА
– Кризи нема, є ознаки оздоровлення суспільства. У цивілізованих західних країнах відсоток активних людей завжди дуже великий. Нам до них ще рости і рости. Якби наша міліція зіткнулася з європейськими захисниками тварин чи феміністками, тоді б вона побачила, що таке вуличне насильство. Коли ми доростемо до стандартів Євросоюзу, вони побачать, як горітимуть міліцейські машини. Оздоровлення суспільства полягає в тому, що відбувається “бунт вершків”. Журналістам, депутатам, керівникам партій було задушно – і вони вирішили збунтуватися. І ми бачимо результати: з’явилися видання, які дозволяють собі писати те, про що рік тому ще й подумати не могли. Став вибрикуватися Верховний Суд – коли це він собі дозволяв? Країна оживає! Я пов’язую це з тим, що Україна десять років догулювала застій, а тепер прокидається. У нас зараз відбувається те, що в інших країнах відбулося наприкінці 80-х. – І за яким сценарієм події розвиватимуться далі – за югославським чи білоруським? – Думаю, в нас буде український варіант, і сподіваюсь, що він буде цікавішим, ніж югославський чи білоруський. Хоча югославський варіант до певної міри можливий – і цим мені не подобається опозиція. Я поважаю лідерів опозиції – це сильні й перспективні особистості (дуже добре, що вони з’являються, бо у нас не вистачало яскравих людей). Але опозиція знає чи здогадується, що важіль, яким можна підважити режим, – за межами України. Тобто має бути задіяний американський чинник. І опозиція апелює до американців: діячі опозиції їздять у Сполучені Штати, вони зацікавлені в послабленні позицій України в Раді Європи, щоби відбувався постійний тиск західної преси. Звичайним є нарікати американським конгресменам на вітчизняних урядовців. Ми п’ятсот років не могли вирішувати проблеми між собою без татар, а тепер не можемо – без американців. Мені це не подобається. Я вважаю, що тільки громадяни України мають право підвісити свого Президента за ноги. А всі інші повинні знати, що Україна – це взірець демократії, що наш Президент – найліпший, а наша опозиція – найпрогресивніша. Нєфіґ лізти в наші справи – хай гроші дають! – Чому ви у такий буремний час відійшли від активної політичної діяльності? – Я ніколи не був реальним політиком і політикою в загальноприйнятому розумінні ніколи не займався. Мене завжди цікавили авантюри. До антипрезидентської кампанії ми залучилися на тому етапі, коли дійсно можна було все змінити. У грудні склалася унікальна ситуація, коли одним ударом можна було повалити режим. Режим був розгублений, а правоохоронні органи на певний час втратили централізоване керівництво. Застосувавши зовсім невеличке насильство, можна було повністю змінити ситуацію в країні. На жаль, наші союзники з опозиційного середовища на це не пішли, а вирішили розтягнути це задоволення. Але режим дуже швидко отямився, правоохоронні органи почали діяти ефективно. Як наслідок, це розтягнеться до 2004 року. Із часом усе стало значно нудніше. А потім у нас намітилися принципові розбіжності з опозиціонерами. Нас хотіли бачити в якості гарматного м’яса: ми мали би підставляти голови під міліцейські кийки, може, трохи посидіти, а політику робили б вони. – Але ж ви самі кажете, що ніколи не прагнули займатися політикою! Здається, це був ідеальний варіант: вам – авантюри, а лідерам опозиції – нудну політику. – Нас це не влаштовувало, бо авантюра стала вже нецікавою. Ні мене, ні моїх хлопців ніколи не приваблювало мерзнути у наметах. Вони не люблять ні страждати, ні демонструвати страждання. – Ви мали пропозиції від кількох радикальних структур – як лівих, так і правих – організувати радикальну опозицію. Чому ви навіть не розглянули цю пропозицію? – Альтернативна опозиція може будуватися або на серйозних грошах, або на насильстві. Час для насильства був втрачений. Я ніколи не займався терором. Легальним діячам і легальним організаціям перейти на терористичні рейки дуже важко. Цим мають займатися 18-літні, а ми вже трошки пристаркуваті. Так що сенсу розглядати таку пропозицію не було. – Після виключення з комітету в одній із розмов ви іронізували, що, мовляв, УНСО скоро отримає грамоту від МВС за допомогу в охороні громадського порядку. Але зараз сидять все-таки вони, а не ви. Не виникає бажання вибачитися перед ними? – Ні, бо в грудні вони дійсно виконували роль помічників міліції. Мушу віддати належне, хлопці проявили себе мужньо і гідно під час подій 9 березня. Мені особливо приємно, що 9 березня ми побачили, що відсоток громадян, готових кидатися уламками бруківки в міліцію, збільшився. Якщо вже говорити про політику, то, хоч що б не відбувалося б (революція чи контрреволюція), – все одно все закінчується виборами. І хлопці, які сидять сьогодні в тюрмі, не проходитимуть за списками Соціалістичної партії чи “правиці”. Вони взагалі ні за якими списками проходити не будуть. У цьому – блюзнірство і несправедливість того, що відбувається. І ті люди, які йдуть на масові безпорядки, мають усвідомлювати: за це не буде орденів чи грошових премій, за це буде тюрма. Робити це можна тільки з любові до мистецтва. – Чому ви не хочете цього робити, адже це ваше улюблене мистецтво? – Чому не хочу? Іноді хочу, іноді не хочу, це ж таке діло. – Зазвичай про Корчинського кажуть дві речі: професійний провокатор і агент спецслужб. Ви зараз на які спецслужби працюєте? – На жаль, у світі не залишилося генеральних штабів, зацікавлених у нашій деструктивній діяльності. Ще в 70-х роках існували такі штаби, які могли фінансувати провокації в усьому світі. Скажімо, Іран, Лівія, Радянський Союз, щось там могли американці фінансувати. Зараз не залишилося тих, хто фінансує революції. Залишився тільки Усама бен Ладен, але, по-перше, це міфологічна особистість – на зразок Санта-Клауса, – у фізичне існування якої я не вірю, а по-друге, якщо він все-таки є і когось фінансує, то тільки мусульман. Я не знаю людини , яка хоч якось “засвітилася” в українських подіях і про яку б не розповідали чотирьох речей: співпрацює з спецслужбами, вкрав гроші, гомосексуаліст, єврей. Я не знаю такої людини, про яку б це не розказували у тих чи інших колах. Якщо ви поспілкуєтеся про мене більш тісно, то довідаєтеся, що я єврей, гомосексуаліст і вкрав гроші. – А як щодо професійного провокатора? – Та нехай що хочуть говорять – аби говорили. – У Верховній Раді попереднього скликання очолювана тоді вами УНА мала трьох депутатів, а, наприклад, прогресивні соціалісти – лише двох. Проте в цей парламент Вітренко прийшла з цілою фракцією, а УНА не спромоглася провести жодного депутата. Чому ви не змогли ефективно скористатися своїм потенціалом? – Перед самими виборами я залишив організацію, тому вона не змогла подолати чотиривідсотковий бар’єр. – Можна подумати, що з вами УНА неодмінно подолала б цей бар’єр... – Можливо, і зі мною не подолала б. До 2000 року не було жодної ситуації, в якій мені знадобилося б депутатство. Безумовно, воно давало якісь вигоди, але можливостей для дії не розширювало. Лише в грудні минулого року пожалкував, що я – не депутат. Як вийшло з УНСО? У будь-якій актуалізованій спільноті (чи то секта, чи революційна організація, чи гурток хорового співу, члени якого переживають свою належність до гуртка) є найбільш уразлива ланка – це середнє керівництво. Це найважливіша частина організації, те, що стоїть між князем і дружиною, між вождем і партсекретарем. І вона дуже швидко псується: люди спрацьовуються. Саме тому Сталін і Мао Цзедун змушені були вдаватися до репресій, бо це системно необхідно. Якби Наполеон не тримався за маршалів, а поставив на їх місце полковників, він би виграв. – Чому ж ви не зробили цього? – Я міг би взятися за чистку, але… як би це сказати… сентименти. Я все-таки любив усіх цих людей. Робити чистку – це відбивати голови, ламати ноги. Сентименти мені цього не дозволили – та й, відверто кажучи, нецікаво. Мене ніколи не цікавили структури, мене цікавив процес. Треба займатися або революцією, або революційною організацією. Я вирішив піти далі, тим більше, що мене чекали чергові авантюри. – Наприклад? – Одеська війна 1998 року. В результаті цих подій кількість жертв можна порівняти з кількістю жертв у Придністровському конфлікті. Шкода, що вони не набули належного висвітлення. От уявіть собі: у день виборів ми організували оборону одеської мерії, причому за всіма правилами: я підтягнув хлопців, мішки з піском на вікнах і так далі... У день виборів вдалося розпропагувати бригаду національної гвардії: вони перейшли на наш бік і створили зовнішнє кільце оборони. Навколо всього цього їздили машини УБОЗу і гребли всіх, хто виходив за межі... – Які у вас подальші плани? – Планів багато. Але всі заходи, до яких я вдаюся, краще спрацьовують, коли є сюрпризами. Розмовляв Дмитро ШУРХАЛО, Київ-Львів |
|
|
