Чорногорія: за півроку до Незалежності?
ВИБОРИ
Євген ГУЛЕВИЧ
У Чорногорії закінчуються парламентські перегони – і в неділю вже відбудуться вибори, на яких коаліція президента республіки Міло Джукановича “ризикує” набрати більшість мандатів, а тоді, за планами Джукановича, Чорногорія вийде зі складу Югославії.
Більшість мешканців краю прагне незалежності. На це вказує і директор Інституту демократії та прав людини у столиці Чорногорії Подгоріці Срдзяна Дарманович. За останніми дослідженнями громадської думки, коаліція Джукановича може розраховувати на 45 відсотків голосів з-поміж усього 650-тисячного населення республіки, тоді як по-просербському налаштованих активістів майже не було чути. Якщо ж до голосів Джукановича додадуться кілька мандатів мусульман, албанців або ж прихильників Ліберальної партії (себто всіх тих, хто пасивно його підтримуватиме), то прихильники незалежності зможуть здобути у новому парламенті абсолютну більшість. Потім залишиться тільки провести референдум.
Захід переважно толерує Чорногорію, тому дивитиметься на відокремлення республіки від Югославії якщо не з ентузіазмом, то з розумінням. Річ у тому, що свого часу влада в Подгоріці вчасно порвала з Белградом, коли у 1997 році Джуканович відчув, що настав час, коли можна почати провадити власну закордонну політику і відкрито конфронтувати зі Слободаном Мілошевичем, якому Джуканович був зобов’язаний своїм прем’єрством у Чорногорії з початку 90-х. У 1997 році Джуканович переміг на президентських виборах і вірного товариша Мілошевича Моміра Булатовича, а новий президент почав провадити проєвропейську політику, на яку Захід тоді, ясна річ, жваво відгукнувся.
Чорногорія зовсім не знала такої фінансової кризи, як Югославія, та й під час нальотів НАТО на югославську федерацію Джуканович зберігав нейтралітет, і тому Чорногорія втратила лише два летовища, кілька об’єктів протиповітряних оборони та стратегічні мости. А коли у Косово серби розпочали етнічні чистки, Джуканович прийняв у Чорногорію понад сто тисяч албанських утікачів (ось звідки він тепер має прихильність 14 відсотків мусульманської меншості та 7 відсотків албанців, що живуть у республіці...). Це лише нині увага Заходу до Чорногорії поменшала – відколи до влади в Югославії прийшли демократи на чолі з Воїславом Куштуніцею.
Восени Джуканович запропонував Куштуніці змінити територіальний устрій у Югославії, запровадивши федерацію замість конфедерації, в якій серби і чорногорці мали б мати окремі представництва в ООН, але спільну закордонну політику, оборону, валюту... Але Белград бачить радше одну державу, складену з двох автономних республік (хоча Куштуніца й каже, що поважатиме демократичний вибір мешканців Чорногорії, сам він досить різко висловлюється проти відділення Чорногорії).
Це зрозуміло, адже “відокремлення” Чорногорії означає для Сербії втрату багатьох можливостей. Передусім це втрата доступу до Адріатики, через яку Сербія має чи не найбільший імпорт, зокрема нафти. Та й Чорногорія не так уже й далеко зможе піти від Сербії, адже там живе щонайменше мільйон чорногорців.
Тим часом у самій Сербії мають клопоти зовсім з іншим. На кордоні Сербії та Косово другий день точаться сутички між сербами та миротворцями з KFOR, і вже є жертви. Серби намагаються не дати солдатам-миротворцям встановити митні пости на адміністративному кордоні між Сербією та Косово. Керівництво цивільної місії ООН в Косово, як воно твердить, вирішило поповнити бюджет Косово таким собі митним податком, але попередньо не порадилося з Белградом щодо встановлення митних постів, і серби сприйняли це як відверту спробу створити передумови для утворення в Косово суверенної держави. Наразі миротворцям не вдається справитися з сербами, що блокують основні шляхи до Косово.
|
|
