Цирк несвободи
ПОРТНИКОВ
Минулого тижня я спостерігав за кількома виставами одразу.
За однією – телевізійною – в Москві. Про те, як журналісти – страждальці телевізійного каналу НТВ – витісняли з робочих місць команду телевізійного каналу ТВ-6. Історія навколо НТВ повторювалася, як фарс. Тільки тепер у ролі газпромівського начальства виступали Євген Кисельов та його колеги, а в ролі влади – Борис Березовський, недавній непримиренний ворог Кисельова та об’єкт його жовчних коментарів...
Не знаю, чи буду я дивитися новини старої команди НТВ на каналі ТВ-6, однак майже впевнений, що скоро, коли я увімкну канал НТВ, то побачу на ньому знайомі обличчя тележурналістів із
ТВ-6. Знайомі, до речі, насамперед за подіями останніх днів: я майже ніколи не дивився новин на шостому каналі, однак як тільки дізнався про драматичні події навколо його “захоплення” командою НТВ, відразу ж почав умикати випуски новин, у яких розповідалося про збори трудового колективу, лист співпрацівників ТВ-6 до колишніх працівників НТВ... Те, що відбувалося, нагадувало мені буфонаду: навряд чи я тепер повірю, коли мені говоритимуть про важливість свободи слова для журналістів-вигнанців. Хоча, якщо російська влада хотіла скомпроментувати нас усіх перед читачами, слухачами, глядачами, то їй це блискуче вдалося...
За іншою виставою я спостерігав у Києві – у Верховній Раді. Депутати, не здатні розробити й ухвалити структурних економічних законів, палко розкритикували уряд, який також цих законів не розробив, однак принаймні виплатив людям зарплати і пенсії. Можливо, Ющенко – не великий реформатор. Тільки-от: а судді хто?
Очевидно, що навколо відставки уряду розігрується справжня вистава, в якій політичні мотиви поступаються клановим. Ющенкові не вдавалося домовитися з “олігархами” українського розливу практично впродовж усього періоду власного прем’єрства. Можливо, якщо б не гостра політична криза останніх місяців, він протримався б до осені. А так для багатьох представників президентського оточення Ющенко став небажано серйозною політичною постаттю. Інша справа, що лідерські можливості Ющенка є трішки перебільшеними: якщо його відправлять у відставку, ми зможемо спостерігати за ним як новим керівником опозиції або ж як людиною, що в політику не втручається... До того ж, відомо, що для своїх потенційних соратників, здатних встати під їхні знамена, люди влади багато втрачають, коли позбуваються портфелів, чи не так?
У будь-якому разі, і боротьба телевізійників не має жодного стосунку до свободи слова, й боротьба українських депутатів не має жодного стосунку до реформ і ринкової економіки... У цьому величезна проблема постсоціалістичних суспільств: у них майже відсутня справжня причина того, що відбувається на наших очах. Конкретні інтереси підміняються високими словами, прагматичні жадання – романтичними гаслами. Влада усім цим щедро користується, коли їй потрібно захистити себе, однак відразу ж стає надміру сухою й точною, коли потрібно захистити нас.
Звичайно, все могло б відбуватися інакше. Замість протистояння команд на російському каналі ТВ-6, ми могли б спостерігати за важливим переговорним процесом, який закінчився б ухваленням спільної моделі існування. Замість критики уряду в українському парламенті, могли б спостерігати за процесом урядових консультацій із правими і центристськими фракціями, який мав би призвести до належних компромісів і формування уряду Ющенка на нових засадах, що влаштовували б і главу уряду, і представників найвпливовіших сил в українському парламенті та підприємництві...
Однак тоді це вже не був би цирк...
Віталій ПОРТНИКОВ, Москва
|
|
