|
| |
|
|
|
|
| |
Фройд замість СезаннаЖИВОПИСКатерина СЛІПЧЕНКО
Його робота у людський зріст “Після Сезанна” (After Cezanne) була написана торік і щойно демонструвалася на торішній виставці в Ніцці (Франція) “Оголена натура в ХХ столітті”. Сума, яку директор галереї Браян Кеннеді готовий викласти не за безперечну класику, а за зовсім нову роботу, викликала, як пише UPI, шок у художньому світі й остаточно закріпила за ним славу найщедрішого покупця сучасного живопису: два року тому з його подачі галерея вже придбала за 4,6 мільйона доларів роботу Дейвіда Гокні “Найбільший Гранд-Каньон” (A Bigger Grand Canyon). Сам Браян Кеннеді говорить, що аж до минулого року в його переговорах із художником мова йшла про суму в 1 мільйон доларів, а також додає, що половину нинішньої вартості покриють приватні меценати. Лусіан Фройд (народився у 1922 році), онук засновника психоаналізу, вважається одним із найвпливовіших у світі художників-фігуративістів. Найбільше відомий він своїми “ню”, хоча його роботи викликали суперечливі оцінки через їх різкий натуралізм. Однак куплена австралійською галереєю робота досить скромна за змістом. Вона являє собою зображення оголеної пари з покоївкою. Лусіан Фройд купив картину Сезанна “Полудень у Неаполі” (L’Apres-midi a Naples), що послужила йому “прототипом”, або, як сказав би його дід, “первинною сценою” на аукціоні Christie’s за 1,35 мільйона доларів. На ній зображена сцена в будинку розпусти: оголена пара, що відпочиває, і служниця з кавником. Сезанн написав декілька варіантів цієї сцени. Інший її варіант австралійська галерея придбала в 1985 році. Тоді ця картина обійшлася галереї в 1 мільйон доларів, але відтоді її ціна зросла у 10 разів. Для Фройда робота “за Сезанном” є не єдиним наслідуванням класичного мистецтва: кілька років тому він написав “Після Ватто”. Лусіан Фройд – англійський художник німецького походження. Він народився у Берліні в 1922 році. Внук Зигмунда Фройда, він разом із батьками переїхав в Англію у 1931 році, а в 1939 р. прийняв британське підданство. Він повністю присвятив себе живопису після того, як у 1942 році його було звільнено через інвалідність із флоту. У 1951 році його картина “Інтер’єр Педдінгтона” (Галерея Мистецтв Годока, Ліверпуль) виграла приз на мистецькому фестивалі в Англії – і відтоді попит на його роботи стрімко зростав. Зараз він має репутацію найпотужнішого художника з-поміж тих, хто займається фігуративним живописом. Портрети і “ню” активно використовують ефект крупного плану. В його ранніх роботах була помітною надзвичайна увага до реалістичного прописування деталей, а тому його називають реалістом або навіть “суперреалістом”. Проте його інтенсивному та фактурному живопису радше притаманний тверезий аналіз, що взагалі властивий британському фігуративному мистецтву (починаючи з часів ІІ світової війни). У пізніших роботах митець працює у більш вільній манері. |
|
|
