"Щоби знайти кошти, спочатку необхідно знайти власника",-
вважає заступник голови Львівської ОДА з питань ПЕК Леонід МЕЛЬНИК
Насамперед необхідно визнати, що вугілля є пріоритетним в енергетичній політиці держави. По-перше, тому що за ціновою політикою воно є значно дешевшим у порівнянні з газом та нафтою, а по-друге, його запаси в державі є доволі значними порівняно з цими ж енергоносіями.
Особливістю “Західноукраїнської вугільної компанії” є те, що в період, коли будувалися шахти, відповідно, розроблялося та закуповувалося специфічне обладнання під пласти товщиною 1,5-
1,8 м, а на сьогодні вугільні пласти такої товщини вироблені. 80% вугільних запасів становлять пласти товщиною 0,5-
1 м. І якщо 50 років тому придбання вугледобувної техніки здійснювалося за державні кошти, то сьогодні за рахунок державних капіталовкладень придбати вугледобувну техніку неможливо, а сам холдинг не має таких коштів. Через технічну специфіку наявних вугледобувних комбайнів разом із вугіллям вибирається і порода. Тому й така висока зольність червоноградського вугілля (вона становить близько 45%). І це становить чи не основну проблему, котру необхідно розглядати в глобальних масштабах, а саме – у реформуванні вугільної галузі з диференційованим підходом до вугільних проблем залежно від вугільних регіонів України.
Ми можемо знизити вартість вуглевидобутку, покращити якість, збільшити видобуток, але для цього необхідно інвестувати кошти у вугледобувну галузь. Силами самого холдингу через абсолютну відсутність коштів нереально придбати нову техніку чи впроваджувати реконструкції. З ініціативи керівника холдингу Ярослава Наливайка було проведено певну реформу – кількість розрізів, де добувалося вугілля, працювали люди, техніка, споживалась електроенергія, зведено із 29 одиниць до 16. Це дало можливість ефективніше використовувати не лише людський потенціал і техніку, а й зменшити енерговитрати та збільшити проходження від 600-
650 метрів за добу до 900-1000 метрів. Оскільки витрати на матеріально-технічні ресурси та електроенергію знизилися, тобто змінилася структура собівартості вугілля, відповідно, зросли економічні показники шахт та заробітна плата, і всі ці результати значною мірою покращили ситуацію в холдингу.
Проте, зважаючи на вугільний потенціал в області (а видобуток вугілля в нас можна проводити ще приблизно
300 років), першою чергою необхідно вирішити проблему тих шахт, чиї можливості вже вичерпано, а це тягне за собою низку проблем для всього регіону – як соціальних, так і екологічних. Закриття шахт – надзвичайно складна процедура, і я думаю, що в нашому холдингу наразі стоїть питання про закриття трьох шахт. Але процес закриття потребує надзвичайно великих капіталовкладень, а держава, знову ж, таких коштів не має. Тому постало питання про те, де знайти кошти. І хоча деякі шахти в нас прибуткові, усе ж “Західноукраїнська вугільна холдингова компанія” є збиткова і тому не в стані інвестувати сама. Отже, необхідно шукати додаткових капіталовкладень. Відтак я переконаний, що основний акцент у реформі повинен бути скерований на приватизаційні процеси. Лише це дасть можливість знайти власника, котрий буде зацікавлений інвестувати великі кошти у вугільну галузь.
Ще однією дуже цікавою особливістю “Західноукраїнської вугільної холдингової компанії” є те, що цього року спільно з австралійською компанією CCI Holding Limited ми починаємо будувати нову шахту коксівного вугілля. Вартість проекту надзвичайно висока, бо йдеться про капіталовкладення в розмірі 160 млн. доларів. Я думаю, що за декілька років буде три-чотири шахти, які видобуватимуть коксівне вугілля, і років через десять обсяги видобутку становитимуть 7-8 млн. тонн за рік.
|
|
