Особливості вітчизняної демократії
МЕЛЬНИК
У мене давно вже склалося враження, що депутати Львівської міської ради розділилися на кілька категорій.
Перші, “прагматики”, або приходять час від часу, щоби пролобіювати свої власні питання, або постійно вирішують проблеми своїх клієнтів. Другі, “бюджетники”, повністю залежні від міського голови, дивляться в рот Василеві Куйбіді та слухняно голосують, як потрібно міській виконавчій владі. Якщо їм доводиться бути членами лічильної комісії, то часом вони докидають по 5-10 “мертвих душ”, щоб потрібне питання пройшло, хоча фактично воно не набирає потрібної кількості голосів. Треті, “популісти”, з трибуни оголошують час від часу актуальні проблеми мешканців свого виборчого округу, а в питання, що стосуються всього міста, не вникають і байдуже голосують, “як усі”, часто не розуміючи суті питання.
І лише якихось десять депутатів постійно намагаються ставити запитання, вносити свої поправки, пропонувати власні проекти ухвал та вирішення проблем, вимагають дотримуватися регламенту, чим викликають роздратування міського голови та доповідачів і не знаходять достатнього розуміння в решти депутатів, яким хочеться скоріше завершити роботу і не витрачати часу на всілякі “дурниці”. Тому й не дивно, що часом слушні пропозиції не набирають потрібної кількості голосів. Хоча згодом до решти депутатів доходить, що треба було послухатися “голосу розуму”. І часом попередні рішення скасовуються й ухвалюються нові. Але частіше цього зробити вже неможливо, бо “поїзд уже пішов”.
Останнє львівське засідання міської ради минулого четверга не було винятком. Хоча в залі часами не назбирувалося й 45-ти депутатів, серед яких кілька голосувало “проти” чи утримувалося. Керівник лічильної комісії постійно називав число 46-50 “за”. Аж нарешті, після голосування з приводу одного очевидного для всіх питання, з його вуст прозвучало: “За” – тридцять три!”.
То навіть Василь Куйбіда здивувався і довго шукав приводу для переголосування, та довелося погодитися із припущенням, що цього разу лічильники підрахували справжнє число піднятих рук.
До наступних виборів залишилося менше року. Можливо, в міській раді доцільно було б запровадити електронну систему підрахунку голосів та публікувати принаймні в Інтернеті результати поіменних голосувань. Коштів для цього треба небагато, тим більше, що для міської громади в сотні разів дорожче коштують наслідки деяких неправильних рішень ради.
У Верховній Раді така система вже діє понад десять років. Останні роки майже всі голосування проходять там у режимі поіменного, і їхні результати негайно доводять до відома усіх бажаючих через Інтернет, часом публікують ЗМІ чи проголошуються на різних віче та зібраннях, викликаючи бурхливу реакцію присутніх.
Щось подібне відбувалося у вівторок під стінами Верховної Ради. Оратори зі сходів зачитували прізвища депутатів, котрі голосували за включення до порядку денного питання про оцінку діяльності уряду Віктора Ющенка, а народ, почувши відомі прізвища, обдаровував їх різними епітетами, які, щоправда, не виходили за означення “цензурованих”.
Однак це не зупинило депутатів від натискання кнопок. Декотрі, спочатку натиснувши щось не так, мусили потім писати заяви, що і вони теж “за”. Тут халява не проходить, бо результати поіменного голосування є, одночасно, і платіжною відомістю, щоб отримувати премії за шкідливість депутатської діяльності.
Щоправда, львівські депутати, котрі тоді ж провели перше своє засідання у Києві, під тими ж стінами та львівськими тризубами на них одностайно підтримали діяльність уряду і надали Вікторові Ющенку звання Почесного громадянина міста Львова.
Добре було б запросити Віктора Ющенка до Львова та вручити регалії почесного громадянина. Виглядає на те, що пан Віктор вже не буде тоді обтяжений обов’язками прем’єра і зможе собі справити приємність приїхати до Львова.
Може, при нагоді десь і почесного доктора заробить. А ще і наших правих національних демократів помирить і згуртує.
Не доробились ми ще до справжньої демократії, і нема на то ради... Як міської, так і верховної. Може, треба Галицької?
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
