BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 19-25 КВІТНЯ 2001 року |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Святкові обсервації Міської Ради

Минулого четверга зайшов-єм до тої Ради та й думаю, послухаю, що там мудрі голови радять. Якраз група депутатів намагалася поставити на голосування учительську проблему, аби знайти для них у бюджеті гроші. Але наш пан Бургомістр на тоті захцянки мав свій погляд і пояснив, жи то вже не є соціалізм, ані комунізм, де кожному ся належить по потребі. І ставити на голосування відмовився.

Але незадоволені депутати і так і сяк викручують, міняють формулювання, аби-но лише на свому настояти. Бо вважають, жи в бюджеті таки є гроші для вчителів. Але пан Бургомістр так не вважає і фертик.

Іно тоті депутати не мають стриму і набралися такого нахабства, жи голоси стали перевіряти. А підрахунком голосів займався якраз кум нашого Бургомістра. Ну, і так по-кумівськи в одному місці урве – в іншому доточить, аби всьо грало. Як він сказав, жи проголосувало сорок шість, а депутати перерахували і вийшло тридцять шість, то зчинився шкандаль. Але що ту винен Бургомістр? Та ж він не буде кума міняв!

Далі вони розклали той бюджет на кавальчики і вийшло в них, жи таки вчителям можна щось вділити. Але міські чиновники не мають жодного бажання порпатися в бюджеті і віднаходити якісь резерви. А нашо? Куди легше тиснути на вчителів, примушуючи їх відмовитися від своїх вимог.

Бо, приміром, на газету “Ратуша” дав Бургомістр майже півмільйона гривень. А чо би не дати? Мусит і він свою газету мати, котра би го хвалила.
Екс-губернатор має аж три газеті, то чо би наш діючий Бургомістр не міг зафундувати собі бодай одної?

Правда, жи тої “Ратуші” не дуже й видно. Хтозна, коли вона виходить і кілько її друкуют. А з другого боку – що то є тих півмільйона? Для газети – пшик.
Особливо на свята. М’ясо подорожчало, пиво так само. А кожне число тре обмити, бо ся розлізе.

Крім того, гроші з бюджету витрачалися на ружні бздури, на зразок комічного Дня примирення, завдяки якому мали змогу прореклямувати себе геть усі секти і штунди міста Львова.

Тим часом перед самим Великоднем спецвипуск “Експресу” був присвячений власне славним подвигам виконавчих органів Львівської міської ради. Ту всьо дуже детально розписано, як тяжко наші чиновники працювали, аби втілити, реорганізувати, забезпечити і реформувати.

“Мешканці міста справедливо нарікають на ситуацію щодо утримання собак, – пишеться у спецвипуску. – Протягом 2000 року до міської ради з такими проблемами звернулися 392 мешканці. За минулий рік спецустанова ветвідділу “Утильцех” відловила 1746 безпритульних тварин”. І як ту ся не тішити? “Сьогодні 59% тварин від 7897, зареєстрованих у місті, має індивідуальні медальйони”! Уявляєте, як завдяки цьому виріс загальний добробут наших громадян! Зосталося зовсім небагато, ще яких 41% – і всьо! І ми – в Европі!

Чиновницький “безпредєл”

Недавно вже Юзьо мав сам наочну змогу переконатися, як працюють наші вуйки в Ратуші. Кілька місяців тому один мій файний кумпель, поважний доктор, оповів, жи має клопіт, бо вже два роки не годен приватизувати ділянку землі, на якій стоїть його будинок. А є в Ратуші такий великий трудар Ярема Дуліба, котрий власне цілі два роки в поті чола працює над тим, як приватизувати невеличку ділянку пана доктора. І кожен раз обіцяє, що вже-вже, ну, ще день-два, ну, ще капіцюньку, і папери будуть готові.

Врешті, ми вдвох із паном доктором припендзлювали до Ратуші, зайшли до заступника головного архітектора і пожалілися на того вуйка. Заступник викликав його, всипав, як має бути, вуйко вдарився в груди і сказав, що завтра папери будуть в заступника на столі.

З того часу минуло ще три місяці. Ми з доктором ходимо до Ратуші, як по свячену воду, виловлюємо то їдного, то другого, чуємо обіцянки-цяцянки – і більше ніц. А треба сказати, що виловити наших вуйків не так просто. Навіть, якщо вони призначать тобі здибанку. Сьомого березня трудар Дуліба черговий раз обіцяв чекати в третій годині з готовими паперами. Ми прийшли – його нема. І до кінця дня не з’явився. Та й чо би мав чекати, як у передсвятковий день в тій годині всі пурєдні чиновники засідали по кнайпах.

Коли я одного разу спробував допитатися у великого трударя, де ж тота папка з паперами, котра вже, за його словами, давно готова, то він повернувся до мене дупою, і я почув якесь невиразне бурмотіння – чи то з писка, чи з чиновницької дупи.

Оскільки я не маю практики в провадженні бесід з дупами, то, врешті, мене то вкурвило, і я прошу пана головного архітектора міста, аби він зробив такий маленький великодній подарунок для Юзя і копнув тоту чиновницьку дупу в дупу.
Бо якщо тота дупа сподівається, жи пан доктор урешті зрозуміє, чого від нього чекають, і запхає дупі в дупу скромного конвертика, то сподіванка марна. Юзьо того не допустить.

Кучма в небезпеці

Досі нашого Татуська боронили іно хлопи. Одні нападали, інші грудьми затуляли. Але недавно, щоби хлопи ся не нудили, їм на поміч прийшли кубіти і стали галасувати: “Політичним чварам “Ні!”!

Як в старі файні большевицькі часи, наші знервовані кубіти врешті ся відорвали від баняків і утворили си коаліцію за майбутнє України. Бо то їм пече. Ну, а яка коаліція без резолюції? Бебехнули й резолюцію. І то дуже грізну. Серед творців цього безсмертного документу і Союз цьоць.

“Ні!” – політичним чварам, несанкціонованим зборищам, що порушують громадський порядок і підривають державний лад”, – волають пані цьоці. Бо всі зборища мають бути санкціонованими. Учасники строго переписані і сфотографовані. Посади таких цьоць в СБУ – порядок наведуть ще ліпший, як за совітів.

Але ж у 1987-1988 роках всі мітинги теж не були санкціоновані. І порушували громадський порядок. І підривали державний лад. Урешті, виникає така підла думка, що, можливо, тоті цьоці були якраз там, де треба було бути, аби зберегти тотой державний лад, га? Бо шось стилістика резолюцій дивним чином співпадає.

Дуті сенсації

Тривалий час письменник Микола Петренко мучився неабиякою проблемою: “Хто виказав ґестапівцям українського партизана – поета Миколу Шпака?”.

Врешті, по мозольних роздумах вибудував оригінальну концепцію. Мене відразу тут здивувало, що Миколу Шпака, слабенького поета-пісняра, названо ще й українським партизаном. Відколи це чекістські агенти, які лишилися на окупованій території для провокаційної роботи, стали вважатися українськими партизанами? Діяльність червоної партизанки нічого доброго не принесла, а через їхні безглузді теракти розплачувалися українці, бо німці розстрілювали заручників.

Але простежмо за розслідуванням, яке провів Петренко. Першим поштовхом для роздумів виявилася усна репліка доньки Шпака, яка вважає, що видав її батька гітлерівцям саме письменник Аркадій Любченко.

Після цього Петренко прочитав недавно виданий щоденник Любченка, глибоко інтимний документ, якого автор, очевидячки ж, не збирався публікувати, а понад то, пишучи його, не сподівався на чиї б то не були коментарі. Відгуки в пресі про цей щоденник співпадають – це твір незвичайний для нашої літератури, твір шокуючий і захоплюючий. Адже в щоденнику (між іншим, він ще є в продажу в книгарнях на Академічній) описано й дуже відверті амурні пригоди автора, висловлено критичний погляд східняка на галичан і, зокрема, на конкретних історичних осіб. І якщо вже Любченко аж такий відвертий в тому, що для інших завше було табу, то чому б не висловився якось конкретніше про долю Шпака? Чому людина, яка фіксує контраверсійні для кожного мужчини моменти – вдало відбувся статевий акт чи ні, вийшло – не вийшло, – раптом стає така манірна в іншому питанні: зафіксувати (для себе!) чи ні свою помсту. Шпак – автор партійних і кагебістських доносів, у тім числі і на Любченка, цілком заслужено міг зазнати розплати саме таким чином – бути виданим Ґестапо. Втрата його для нашої літератури мізерна.

Але оскільки нічого конкретного в щоденнику нема, то що ж робить Петренко?
Він висмикує окремі туманні фрази, які свідчать лише про одне – що Любченко терпіти не міг Шпака. Правда, висмикує вибірково. Такого, наприклад, анекдота не наважився оприлюднити: “Коли йому (себто Шпакові – Ю. О.) Скляренко Семен по-доброму сказав, навіщо він, такий незабезпечений, вічно голодний та обірваний, так багато заводить собі дітей, примушує дружину мало не щороку родити, – де ж, мовляв, його голова? – той тицьнув рукою на свою ширіньку і многозначно відповів: “А в нього, знаєш, своя голова. Що ж я з ним зроблю?”.

Любченко називає Шпака “підлим ворогом” небезпідставно, бо саме Шпак укладав списки письменників та науковців, які залишилися на окупованій території.
Однак жодних прямих висловлювань про те, що саме Любченко видав комсомольського віршомаза, в щоденнику нема. Але ж так хочеться роздути бульку до розмірів повітряної кулі!

А тим часом у совіцький час про загибель Шпака, який “у серці слово Леніна проніс, як заповіт”, писалося цілком конкретно: “виданий випадково зустрінутим запроданцем-поліцаєм, М. Шпак був схоплений гестапівцями” (М. Шпак. Вірші. “Радянський письменник”, 1967). Тим часом Любченко не тільки не був поліцаєм, але й сам відсидів у застінках Ґестапо і перебував на волосині від смерти. І якби в тій справі Любченко був якимсь чином задіяний, то більшовицька пропаганда ніколи не проминула б такого вигідного факту.
Натомість безліч інших публікацій про поета-партизана так само ніде Любченка не згадує. Навіть Смолич, який у своїх спогадах клене Любченка, на чім світ, і за те, що той емігрував, і за те, що посмів мислити інакше.

І наостанок. Петренко пише, що Любченко “загинув”, коли насправді він помер від важкої хвороби. Уже навіть ця незначна неточність ілюструє, як неуважно і упереджено вчитувався у щоденника Петренко.

Листи

Прислав мені їден уважний пан газету “Експрес” із фоткою, на якій буцімто з владикою Гузаром сфотографований “патріарх Московський і всея Русі Алексій”.
Тим часом на фото бачимо патріарха УАПЦ Дмитрія. А з патріархом Московським наш владика ніколи в житті не здибався.

POSTUP - ПОСТУП
№59 (717),
19-25 КВІТНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Смертний гріх во ім"я милосердя?

ПОГЛЯД
·Смертний гріх во ім"я милосердя?
·Ющенко став почесним львів"янином
·Зачаровані на схід

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Очорнюючи мертвих, б"ють по живих
·Поляки зацікавлені в будівництві нафтопроводу
·Рівень злочинності зріс
·"Світоч" скорочує працівників
·Галичани вплинули на нардепів
·Аудитори зберуться у Львові

ПОСТУП З КРАЮ
·Уряд використав останній шанс
·Мельниченко і Мирося Гонгадзе - громадяни США?

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Дамоклів меч Ющенка
·Ліцензійна війна парламенту з Нацрадою
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·Медіатерапія по-російськи
·На Близькому Сході буде війна?
·Шрьодер знайшов могилу свого батька
·Японська принцеса вагітна

КРИМІНАЛЬНИЙ ПОСТУП
·За картярський борг позбулися сейфа
·Кримінальне працевлаштування
·Труп у "Пакардії"

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Користувачі можуть змінити світ!
·Проблеми запису "золотих" дисків
·Що таке Burn Proof і з чим його їдять?
·PC-NEWS

АРТ-ПОСТУП
·Спагетті для євровух
·До храму досконалих форм та вічних ідей
·"Дивізія Галичина" в галереї "Гердан"
·Борисові Возницькому - 75!

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Справжня жінка

СПОРТ-ПОСТУП
·Англо-іспанське протистояння триває
·Який склад - такий і результат
·"Манчестер Юнайтед" - чемпіон
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Джордж Гаррісон не витримує важких спогадів
·ФОТОГРАФІЯ