|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org |
|||||||
|
| ||||||||
Смертний гріх во ім"я милосердя?Прийняття парламентом Нідерландів закону про евтаназію змусило з новою силою розгорітися суперечки довкола проблеми добровільної смерті невиліковно хворихМОРАЛЬВасиль ВАСЮТИН
Малозрозумілий медичний термін “евтаназія” з’явився далеко не вчора. Означає він свідоме позбавлення життя хворого з метою полегшення його страждань. Його ввів англійський філософ Френсіс Бекон ще на початку XVII століття. Саме ж явище (щоправда, далеко не безболісне) існувало задовго до цього. У племен, які перебували на первісній стадії розвитку, був звичай убивати старих людей, котрі вважалися зайвим тягарем для родини. У Спарті хворобливих немовлят скидали зі скелі. На початку минулого століття юрист Біндінг та психіатр Гохе запропонували назвати евтаназією знищення так званих “неповноцінних” людей. Згодом їхня концепція стала основою демографічної політики нацистської Німеччини (так званої “Програми евтаназії”), коли знищувалися новонароджені з вадами у розвитку, божевільні, хворі на сухоти чи злоякісні утворення, інваліди, люди похилого віку та представники “нижчих націй”. У шістдесяті роки XX ст. проблема евтаназії актуалізувалася у дещо іншому аспекті. Суть її – в навмисному позбавленні життя невиліковно хворого зі співчуття чи на прохання самого хворого або на прохання його рідних. Ідея введення евтаназії у медичну практику породила два абсолютно протилежні погляди на цю проблему. З одного боку, позбавлення життя хворого або ж припинення боротьби за його життя суперечить медичній етиці та християнській моралі. З іншого – муки мільйонів людей може припинити тільки смерть. Слід зазначити, що самі медики розрізняють пасивну та активну евтанзію. Пасивна евтаназія (або “метод відкладеного шприца”) полягає у тому, що хворому припиняють надавати медичну допомогу, скеровану на продовження життя, і тим прискорюють природну смерть. Під активною евтаназією (“методом повного шприца”) розуміють введення вмираючому лікарських чи інших засобів або ж інші дії, що призводять до легкої і безболісної смерті. Щодо першого варіанту, то він доволі активно використовується за кордоном (фахівці зізнаються, що він поширений і в нас, щоправда, документальної статистики і перевірки подібних випадків ніхто не проводив). Так, у Швеції та Фінляндії пасивну евтаназію не вважають протизаконною. Основою рішення лікаря про припинення лікування є вільне і свідоме волевиявлення пацієнта. Аналогічні прохання найближчих родичів пацієнта, що перебуває у непритомному стані, юридично недійсні. У 1990 році в австралійському штаті Вікторія були прийняті доповнення до закону 1988 році про призначення спеціального агента для вирішення питань про припинення життя від імені приреченого хворого. У Голландії у 1994 році після довгої дискусії було внесено поправки у законодавство про дозвіл на пасивну евтаназію – з обумовленнями, які б виключали зловживання. У Великобританії, щоправда, подібні дебати завершилися забороною евтаназії у будь-якому вигляді. Відповідно до законодавства штату Індіана (США) діє так званий прижиттєвий заповіт, у якому пацієнт офіційно підтверджує свою волю на те, щоби його життя не підтримували штучно. У 1977 році в штаті Каліфорнія (США) після кількох референдумів було прийнято закон, згідно з яким люди мають право оформити документ про бажання відключити реанімаційну апаратуру за певних умов. Багато лікарів є прихильниками пасивної евтаназії, проте категорично відкидають активну. Проте й прихильників останньої серед медиків не бракує. Наприклад, американець Джек Кеворкян, більше відомий за газетним прізвиськом Доктор Смерть. З 1991 року він надав останню допомогу 130 безнадійно хворим. Він навіть запатентував спеціальну “машину смерті” – апарат, що вводив в організм пацієнта смертельний розчин. Найбільше обурення викликав той факт, що колишній патологоанатом самостійно, без консиліуму лікарів, визначав фатальність хвороби. Та він і надалі продовжує практикувати – попри судові позови. У 90-х роках було багато подібних процесів. Французького лікаря Жана-Поля Дюффо з міста Айверона, що біля Тулузи, дирекція лікарні звинуватила у евтаназії 92-річної жінки, хворої на гангрену. Як зізнався сам лікар, він це вчинив після консультацій із колегами, однак не попередив при цьому рідних пацієнтки. У Відні відбувся суд над чотирма медсестрами, які з 1983 по 1989 рік умертвили 50 пацієнтів за допомогою сильного снодійного. До речі, у Швейцарії діє специфічна система отримання дозволу на активну евтаназію. Якщо хворий має на руках медичний висновок про невиліковність захворювання, спеціальна служба виписує йому рецепт на отруту і скеровує у спеціалізований заклад (таких у Швейцарії два), де допомагають підготуватися до самогубства. Медик асистує хворому до останньої хвилини. До речі, в Цюріху діє і практика евтаназії у будинках для перестарілих. Усі процедури виконують представники спеціального закладу: персонал будинків до них не допускають. Закінчення – стор. 2 |
|
|
