До храму досконалих форм та вічних ідей
КОНЦЕРТ
Яким ГОРАК
Дивне явище спостерігається при осягненні музики Гайдна, Моцарта та Бетговена: слухаючи і виконуючи їхню музику, завжди дивуєшся величі, неосяжності й геніальності тих постатей, творчість яких вражає складною простотою, глибиною ідей, влитих у досконалі форми, невичерпністю та новизною матеріалу для постійного власного самовдосконалення. Повернення до храму їхньої творчості завжди йде в парі з відкриттям свіжих думок.
Здійснити такий екскурс до цього храму стежками класичних концертів запропонував камерний оркестр Perpetuum mobile – колектив із багатьма творчими здобутками і відомий львів’янам своїми заслугами (художній керівник і диригент – Г. Павлій). Твори, що склали програму, постійно звучать на львівській сцені. Та оркестр і солісти зуміли об’єднати їх не лише за жанром інструментального концерту однієї епохи, а й за однією інтравертивною лінією: від замилуваності і причарованості простотою, ідеальними пропорціями, багатством зовнішнього декору й ефектності до тривалого споглядання глибини композиторської концепції.
Вихідна точка на цьому шляху була заілюстрована четвертим скрипковим концертом Моцарта, де солістом виступив лауреат міжнародного конкурсу А.Боднар. Усі принади Моцартової музики: молитовність повільної частини й артистичні “капризи” фінального рондо – соліст передав елегантно і без пересади. “Золота середина” програми – віолончельний концерт Гайдна у виконанні студентки І курсу ЛДМА О.Бойко – підкорила публіку не лише технічною майстерністю солістки, а й глибиною мислення і почуття, викладеними в інтерпретації, з якої Гайдн постав мудрецем, який у простій, доступній формі прорікає глибокі істини. Шкода тільки, що емоційно виснажившись на перших двох частинах (особливо на другій, виконаній знаменито), через утому солістка з таким самим блиском та яскравістю не вивершила фіналу. Достойно завершив усю драматургічну лінію скрипковий концерт Бетговена. Цей монументальний твір, один із найпідступніших щодо виконання скрипкових концертів, до решти позбавлений усього багатства декору й ефектності.
Правильність поширеної між музикантами думки – чим повільніше виконуєш цей твір, тим більше дивуєшся його красі і глибині – була доведена даним виконанням Л.Футорської. Хіба так можна пояснити рішучу та свідому заповільненість темпу у другій частині і поміркованість темпу фіналу. Та найголовніше, що в обох частинах та заповільненість і поміркованість були витримані до кінця, чого доволі важко досягти. Особливо відзначився в цьому творі й оркестр – чистотою і вправністю інтонування мідної духової групи (валторн), що рідко трапляється у львівських виконаннях цього твору.
|
|
