Коли має бути Свято міста святого Юра?
ТРАДИЦІЇ
Ігор МЕЛЬНИК
Цікаво, коли цього року міський голова ощасливить нас Святом міста Львова? 16 чи 23 вересня? Добре, що хоч не 17-го, як минулого року. Бо ми далі продовжуємо святкувати “день міста”, приурочуючи його до роковин “золотого вересня” 1939 року.
Але королівське місто Львів споконвіку мало свого покровителя, на честь якого названо Архікафедральний собор УГКЦ. Ним є святий Юр (Юрій, Георгій), якого наша Церква вшановує щороку 6 травня. Навіть православні буковинці, які у 1901 році побудували у Львові чи не єдину упродовж 350 років православну церкву, теж обрали патроном свого храму святого Юрія (Георгія).
За легендами, святий Юрій був старшиною у війську римського імператора Діоклетіана, помер за віру мученицькою смертю у 304 році. За однією з легенд, йому вдалося одним ударом списа вбити дракона, якого не змогло здолати ціле військо.
Святий Юрій є також покровителем багатьох інших міст Європи. Він є патроном пластунів, скаутів, лицарів, безплідних жінок. Охороняє від страшних інфекційних хвороб.
Як пише Григор Лужницький у ювілейному збірнику “Наш Львів”(Нью-Йорк, “Червона Калина”, 1953): “Спокійний, зрівноважений і завжди рішучий св. Юр у Львові узяв під свою опіку не тільки місто, яке розляглося біля його стіп, але й цілу українську землю. Інші столиці українських земель московщилися і польщилися, навіть Київ золотоверхий замкнувся у собі й під натиском життя жив минулим, черпав животворчі сили з тих цінностей, що їх колись зложила йому українська держава. Львів св. Юра втрачав свої цінності й здобував їх наново, падав під ударами неволі й піднімався знову, програвав війну й вигравав бої, і ніколи не піддався. Змінювалося місто, змінювалися люди, змінювалися влади. Але св. Юр не змінився...
Львів святого Юра був завжди той самий: свідомий своєї сили й величі, свідомий своїх завдань і післанництва, свідомий своєї мови до Бога й свого народу...
І, на нашу думку, одною з причин упадку УНР була саме неспівмірність ролі духовенства у відбудові духовної держави України. На київському митрополичому престолі не було Ангеловичів, Сембратовичів, Яхимовичів, Шептицьких, а серед українського духовенства не було цілої низки нащадків боярських родів, які серед народу і в народі знаходили свою життєву мету. Галицьке духовенство своєю відданістю Богові й народові настільки з’єднало собі довір’я і любов широких мас, що фактичними “старостами” чи “воєводами” було духовенство, правдивим осередком цілого життя були церкви, а справжнім володарем духовної держави Галичини був галицький митрополит у місті св. Юра.
І тому Галицька Церква була так сильно переслідувана, бо Вона йшла з народом, і тому ворог спершу старався усунути галицьких владик, щоб могти покорити нарід, і тому завжди руйнування галицької землі зазвичай починалося з руйнування церков...”
То невже нинішній Львів відмовляється від свого українського родоводу і в рік митрополита Андрея Шептицького та 800-річчя короля Данила Галицького буде далі відзначати свій День за радянськими традиціями, від яких ніяк не хочуть відмовлятися виховані у комсомолі міські урядовці?!.
|
|
