|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Поп-арт під різними соусамиВИСТАВКАКатерина СЛІПЧЕНКО
Експозиція починається з інсталяції, яка скеровує відвідувачів у потрібному організаторам напрямку. По прямій від вказівника – обведені неоном губи на жіночому обличчі приваблюють погляд та інтригують. Цей твір підписаний Мартіалом Рейссом, одним із французьких реалістів. За ним – портрет Мерилін Монро навпроти Ліз Тейлор, яка дивиться на неї фіолетовими очима. Напевно, не варто представляти їх автора – “батька” та “наставника” поп-арту Енді Воргола. У сусідньому залі побутові предмети змішуються з неореалістичними скульптурами. Свиня, яка причепилася до міні-спідниці манекена... Колаж на тему Love, love I do... Beatles. Де ми і коли все це відбувається? Ми – в самісінькому центрі поп-арту в центрі Парижа, в Центрі Помпіду. Музей, який уже самою своєю архітектурою примушує думати про епоху поп-арту, з 15 березня по 18 червня вирішив примусити глядача не лише думати про неї, а й нею ж таки захоплюватися. Поп-арт (скорочена форма від слова “популярний”) не має жодного відношення до “попси”. Він народився в 50-х роках в Англії (а не в Америці, як про нього звикли думати) й об’єднав таких художників, як Річард Хемілтон та Едуардо Паолоччі. Потім представники другого покоління англійських художників поп-арту (і серед них Пітер Блейк та Девід Хокні) перевезли його у США, де тим часом Джаспер Джонс та Роберт Раушенберг готували ґрунт для його розквіту. І розквіт цей, безперечно, пов’язаний з іменем Енді Воргола. Художники хотіли знайти зв’язок між мистецтвом та реальністю. Іншою, новою реальністю. “Тоді як суспільство споживання вибухає зсередини, художники намагаються сублімувати це у мистецтві. Вони прагнуть відкрити рамки мистецтва і дослідити цей новий спосіб життя, щоби включити його у картини”, – пояснює комісар та реставратор виставки Катрін Греньє. – Щоденні предмети захоплюють владу у мистецтві. Піаніно, машини, їжа – все стає мистецькими об’єктами”. “Люди весь час говорять, що я – дзеркало, але якщо дзеркало дивиться в інше дзеркало, то що воно нарешті побачить?” – питає Енді Воргол. Нащадок неореалістів, він шукав нову реальність у поп-арті: “Я люблю Голлівуд. Весь світ – із пластмаси, але я обожнюю пластмасу,” – констатує цей художник, який береться за все і “позичає” виразні засоби у реклами, в кіно, у телебачення і в музики. Усі ці художники, роботи яких виставлені зараз у Центрі Помпіду, – історія поп-арту. А виставка, що приголомшує відкритими кольорами та химерними нагромадженнями предметів, дозволяє оцінити стиль у ретроспекції, вже відступивши від нього на крок у часі. Виставка “Часи поп-арту” відкрита у Центрі Помпіду – галерея 1, на 6-му рівні, – до 18 червня. |
|
|
