BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 12-18 КВІТНЯ 2001 року |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Львівська телєвізія

Нарід нервується. Юзьо зачепив за живе. Особливо, коли сказав, що він думає за тоті їхні прибацані фільми. Одна пані мені навіть надіслала дбайливо виписані перли з одного тільки фільму.

“Це мова граматично неграмотна, стилістично примітивна і неприродна, фонетично далека від норми, – пише вона. – Вважаю, що не можна миритися з тим, що на львівському телеекрані звучить така жахлива каліч, бо це лише сприяє поширенню в народі ганебного суржика та повного мовного безкультур’я.
Перекладач кличного відмінку не визнає взагалі. Слова “був” або “сидів” вимовляє “буф”, “сидіф”, а також постійно щьокає і чьомукає: щястя, почяток, хочя.

Ось тільки дещиця з того, що я виписала:

“я не співаю пісней. . . він побачив, як овцю ріжуть. . . два відра попілу. . . мені приходилось вбивати львів. . . дуже підходячий день. . . немає змісту вбивати його. . . нам треба зробити мир. . . ось квіток, що дає мені право сісти до корабля. . . я можу запропонувати багато гроші. . . в першу брачну ніч. . . ти підстроїв. . . ти хочеш вкрасти конів. . . зробив самогубство. . . в канун Різдва. . . капучіно зі льдом. . . знайшли його тіло під холмом. . . супротивлення закону. . . в тебе немає ім’я. . . вони є труси. . . вони розбіжалися. . . ще двадцять міль. . . для чого є ложки? Для того, щоб їми їсти. . .”.

Для чого є мова? Для того, щоб над нею знущатися? І то де? У Львові? Та тут за цю мову люди кров проливали. І то ще зовсім недавно – минулого року! А нам із львівського екрану ллються такі жахливі помиї? Та це свинство не є нічим кращим від кацапської попси, яку чуємо на кожному кроці.

Навіть на фільмах, дубльованих Інтером, не почуєш стільки покручів. Але героїв треба знати. Ім’я цього майстра неперевершеного дубляжу – Євген Жаборовський. Не Петров і не Сідоров!

Львівська телєвізія – 2

Вичитав я, жи на телєвізії теперка панують дуже суворі приписи. Перш ніж знімати якусь передачу, треба заздалегідь показати сценарій. А його умовою “має бути жанр передачі, сюжетний хід розповіді, окресленість місця дії, зйомок, складу учасників, акценти порушуваної проблематики, конспективно викладені думки, очікувані в бесідах, інтерв’ю”. Особливо там пильнують, аби хтось собі не робив надурняка реклями.

Але, як вдалося вияснити, тото всьо стосується іно простих смертних. Інша справа з безсмертними. Такими, як наш кіндзюравий депутат, котрий припендзльовує си на телєвізію, як до себе до хати, і так во на пас – блін, без жодних сцинаріїв, сюжетних ходів, акцентів і конспектів шпарит, що му на душу лягло. А лягає му ружне. Деколи таке, що я не годен второпати, на кого він працює. А хтілося б. І веде хлоп таку неприховану пропаганду, аж ми вуха в’янут. Але керівництво ЛТБ чомусь цього не добачає. Видно, тая пропаганда збігається з конспектами керівництва. Або ще чиїмись.


Що тілько ті газети не виписують! Читаю, приміром, про те, як були колись поставили в театрі Заньковецької п’єсу Івана Рогоди “Коли мертві оживають”. “Такий ніби був драматург, генерал-лейтенант інтендантської служби в генштабі радянської армії. Справжнє прізвище – Зайцев . . У тій виставі був генерал Карбишев, котрого чомусь заморозили німці. . . Маячня, одне слово. . .”.

На жаль, маячню ми оце щойно прочитали. Отже, такий драматург таки був і не ніби, а насправді. І звали його Іван Рачада. І був він генерал-лейтенантом, але інженерних військ. Та цього мало, бо він ще був і Героєм Совєцького Союзу. Одне слово – велике цабе. П’єси писав погані, але фантазія про те, що він платив театрам за їхню постановку, просто смішна. В ті часи театрам частенько спускали репертуар зверху, а відмовити Героєві СССР у постановці високопатріотичної мазні – це означало б наразитися на великі неприємності.

Та це ще не все, бо генерал Карбишев, якого заморозили німці, існував насправді, а не в маячінні. То був теж Герой СССР, який потрапив у німецький полон. Його прив’язали до стовпа і голого на морозі обливали водою.

Перед Великоднем усі газети дають поради, як треба пекти паски. Цього разу за порадами звернулися до кухаря Львівської єпархії УГКЦ. І все йшло гладко, доки той кухар не став радити, чим прикрашати паску. Прочитавши цей жах, я спочатку не повірив своїм очам. Потім закликав Юльцю і прочитав уголос. Тоді вже я не повірив своїм вухам.

“Зверху паску найліпше посипати маком чи пшоном, – повчає парафіяльний кухар. – Чому? Тому що це все-таки обрядовий хліб, який походить від єврейської “хали” – плетенки (до слова, плетенку чи калачі (кулічі) у нас (!!!) печуть не тільки на Святвечір, але й на Паску), її переплетіння нагадують про дороги, якими ходили ізраїльтяни довгі 40 років, а мак зверху – небесну манну”.

Нє, я все можу зрозуміти. Навіть щирий єврейський патріотизм. Але якими очима треба дивитися на паску, аби вона нагадала з вигляду халу – цього я второпати не годен. Хіба би той кухар мусив си вочі закропити.

Мені якось навіть незручно нагадувати таку відому річ, що паски в Україні пекли ще до прийняття християнства, але називалися вони тоді “бабами” і присвячені були богині Бабі, праматері. І ніколи вони на собі жодної плетенки не мали. І ніколи ніде в нас ніхто ніяких кацапських “кулічів” не пік. Крім того, куліч – це щось на зразок кексу і нічого спільного з калачем не має. Невідома також в українській кухні й “плетенка”, бо наш кухар, видно, користується кацапськими кухарськими книгами, де справді є “плєтьонка”. А наші мацьопкі “плетеники” ніц із тим спільного не мають.

Калачі пекли інколи на свята, але, як пише етнограф В. Скуратівський, “основне їх обрядове призначення – весільне”.

І мак ніколи не тільки в українській мітольогії, а в жодній іншій не символізував “небесної манни”.

Мак завше був пов’язаний зі сном і смертю ще з часів античности. Маком обсипали могили, аби мрець не ходив. І давні українці, які пекли калачі, ніколи при цьому навіть на думці не мали згадувати ізраїльтян, що блукали в пустелі. Що за маразм! Та ж і калачі пеклися в нас із прадавніх часів, коли ще ніхто тут про ізраїльтян і не чув.

Я б не здивувався, якби такі бздури вичитав із “Киевских ведомостей”, бо пан ребе Цуркіс і вареники “халами” називає. Але пурєдна галицька газета?! Зрештою, що винна газета, коли тото глаголить такий зацний авторитет, як кухар Львівської єпархії УГКЦ!

Але я си гадаю, що кухар ліпше би коло п’єца мудрував, аніж газетам такі міштигалки плести. Та печи си хали, але поціху. І коли їх будеш наминав, можеш си думати і про блукаючих ізраїльтян, і про манну небесну, але так само поціху. Аби Юзьо того не знав. Бо, як гарячий львівський греко-католик, можу ся не стримати.

1
А Тетяна Вергелес спробувала потрясти П’ємонт звісткою про те, що Папа, благословляючи пані Ґонґадзе, промовив українською мовою ВДРУГЕ! “Це другий випадок, – тішиться вона, – коли понтифік говорив українською. Уперше він це зробив під час святкування в Римі 1000-ліття Руси-України”.

Але я людина добра і втішу пані Вергелес ще більше. Адже на радість всім греко-католикам українська мова з вуст Папи звучить насправді не вдруге, а хіба в тридцять друге. Адже щороку на Різдво Папа промовляє кількома мовами, в тому числі й українською. А якби пані Вергелес інколи читала, крім ружних “Натали”, ще й газету “Вірую”, то би зі ще сильнішим потрясінням довідалася, що на всіх трьох зустрічах української молоді зі Святим Отцем понтифік теж промовляв українською.

2

А ще я вичитав з газети про “Львівські пам’ятники, які переїхали деінде”.
Правда, в тій статті чомусь усе переплутано. Патрона Львова Івана з Дуклі названо Яном (і Крип’якевич, і Щурат вважали його українцем і називали саме Іваном, а не Яном) і написано, буцімто фігура святого “була встановлена 1649 року, на колоні перед монастирем отців бернардинців під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького”.

Насправді облога Львова відбулася роком раніше, а колона в честь святого встановлена значно пізніше, а саме 1736 р. А чому отці бернардини названі “бернардинцями”, цього я вже недопетраю.

Розповідаючи про інші пам’ятники, автор більше наплутав, як прояснив. Так, скульптора Ципріяна Годебського назвав “Гадомським”. Львівського поета Корнеля Уєйського – “Каролем Уейським” і помістив його пам’ятник навпроти товарно-фондової біржі на проспекті Шевченка, хоча насправді він стояв навпроти Касина Міського.

Перипетії, пов’язані з пам’ятником гетьманові Яблоновському – це взагалі суцільна дезінформація. Але не буду зануджувати читача тим, де і куди переміщався пам’ятник. Наведу тільки ще одну цитату: “Під проводом гетьмана Яблоновського 1695 року польське військо завдало нищівної поразки татарам.
Про страшну боротьбу свідчить бодай те, що під час битви полягло сорок тисяч вояків”.

Не знаю, яке джерело цієї фантазії, бо військо Яблоновського, яке розбило татар піді Львовом, по-перше, було не зовсім польським, а хутше польсько-українським, по-друге, стільки “вояків” ніяк не могло згинути, бо, як пишеться в примітках до літопису Величка, “в Яблуновського було півтори тисячі чоловік”.

Сам Величко, перебільшуючи його сили, називає в одному місці “кілька тисяч війська”, а в іншому “п’ять тисяч”. Звідки взялося аж “сорок тисяч вояків”? Хіба би під “вояками” малося на увазі татар.

Але й тоді ту ніц не грає, бо татар було, знову ж таки, за перебільшеними даними Величка, тридцять тисяч, а насправді наполовину менше. Маленькому війську Яблоновського вдалося їх прогнати, але поразку татар важко назвати нищівною, адже вони загнали Яблоновського назад за мури міста, спалили Краківське передмістя і подалися далі на схід, по дорозі все палячи та плюндруючи.

Клятва

Коли наш Татусько обіцяв поклястися на Конституції, жи не давав команди вбивати Ґонґадзе, я си подумав – ну, нарешті Татуськові хтось мудру пораду дав. Бо тоті заклинання на Конституції звучать ніби й моцно, а насправді – то повний пшик. То не є Біблія.

Який би комуняка не був затятий, а таки в певному віці про Бога зачинає думати і нігди би не кривоприсягав на Біблії. А що таке Конституція? Та я вам на Конституції поклянуся, жи видів у Полтві динозавра! І спробуйте не повірити!

Ну, він тото сказав, аби сказати, а наші студенти вхопили Татуська за язика і принесли, врешті, йому під вікна Конституцію, щоб він таки виконав обіцянку. Але чи може так далеко зайти наш Татусько, щоб аж виконувати свої обіцянки?

Влада

Наших вчителів нарешті шляк трафив від такого зацофаного життя. Ну, та й влаштували вони маніфестацію перед обласною аграризацією, бо ся дуже втішили новому-старому губернаторові. Але він шось не мав нагоди вийти до них, та й післав своїх заступників. Може, навіть написав їм на цидулках, що мають казати.

І то так виглядало, як в тому анекдоті: є дві новини – одна добра, друга – до дупи. І коли пан Герич зачав з доброї, жи пан губернатор вважає вимоги вчителів справедливими, то нарід слухав, затамувавши подих.

А потому надійшла черга на тоту новину, жи до дупи, і починалася вона з великого “АЛЕ”: “але економічна ситуація в державі. . . “ ну, і так далі. Але далі нарід вже не слухав, а зачав свистати і кричати “ганьба”.

Шкода, жи пан Герич тяжку економічну ситуацію в державі добачає іно тоді, як треба з вчителями розрахуватися. А взяв би так-во та й до палацу свого коханого екс-губернатора на клюски зі шкварками залетів, то би йому тота економічна ситуація такою поганою вже не здалася.

З нашого відставного губернатора аж душа радіє, як си хлоп на голому місці розпаношів. Другий Лазаренко в повітовому масштабі. Тілько жи мікрус.

Але так-во потроха Львів скуповує. Вповідають, і колишню книгарню на проспекті “Свободи” наш ексик тихонько приватизував, і ше їдну ресторацію собі там впорядковує, аби мали наші вчителі, де си з горя забавити. А вони шось не тішаться – бунтують!

Певно, їм так само хочеться мати в хаті басейни і ружні джакузі. То я так міркую, жи пан Гладій, котрий твердо обіцяв стояти за правду, має організувати для вчителів відвідини палацику на Крип’якевича, аби вчителі могли ся троха поталяпати. Кажут, жи то заспокоює нерви.

А як будуть тішитися дітки, коли їх на “Мерседесику” повезуть в палацик на екскурсію! Ті то вже в басейні будуть дуріли, як ксьондзові качєта.

POSTUP - ПОСТУП
№57 (715),
12-18 КВІТНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·"Дзвони грають, вітають, воскресає весна"
·100,000

ПОГЛЯД
·Перед Богом народи рівні
·Покликання вчителя

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Французи вірять в українську революцію
·Доля заарештованих не відома їхнім батькам
·Голова спекулював на екології
·Сказ не є рідкісною хворобою
·Тарифи на воду зростуть
·КІЛЬКА СЛІВ

ПОСТУП З КРАЮ
·Юлію Тимошенко вб"ють 22 квітня?
·Країна боїться ящуру
·США вказали Україні на її місце
·УНА-УНСО починає процедуру імпічменту Президента

ВЕЛИКОДНІЙ ПОСТУП
·Символіка української паски
·Великодні рецепти від Дарії Цвек

ПОСТУП У СВІТ
·Плем"я, яке ніколи не бачило білих
·Добровільну смерть узаконено
·Польський центр - в Унії чи на Платформі?

КРИМІНАЛЬНИЙ ПОСТУП
·УБОЗ допоміг утекти бандитові?
·За чужу дівку із війська вигнали
·Таксист-грабіжник

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Samsung: надлегкий ноутбук NV5000
·Windows вмерли. Хай живуть Windows?
·Стереоскопічні окуляри за 15USD
·PC-NEWS

АРТ-ПОСТУП
·Сакральне мистецтво в сучасному інтер"єрі

СПОРТ-ПОСТУП
·Стероїди в сейфі у тренера
·Ігри-2002: готуйтеся до зими влітку
·Так можна й у "вишку" потрапити...
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·У Готьє шаленіє мереживо та шкіра
·Найвідоміша у світі мавпа