Таксист-грабіжник
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Ця приголомшлива справа набула чималого розголосу навесні 193* року й остаточно зіпсула репутацію і без того не безгрішних львівських автодорожкарів – так у старому Львові називали таксистів. Але якщо досі вони лише безсоромно порушували приписаний маґістратом тариф і зумисно ламали лічильники, то тепер серед їхньої шахруватої братії завівся правдивий покруч.
Замість того, щоб швидко та безпечно доставити припізнілих пасажирів на адресу, він завозив їх у темний провулок, де глушив монтуванням, і, спритно вичистивши їхні кишені, викидав на бруківку. Газети волали, щоб львів’яни начувалися і не сідали до таксомотору із заляпаним номером і щоб не забували перевірити документи водія. Львів’яни начувалися, та начувався і звироднілий таксист. Тепер він уникав місцевих пасажирів, а пантрував на своїх жертв попід залізничними двірцями. Понад те, зробив собі запас фальшивих номерів.
Поліція збивалася з ніг. Зі свідчень потерпілих укладався вельми туманний портрет грабіжника – середнього зросту, середньої комплекції, непримітно вбраний. Перевертень мав лише одну характерну ознаку – дивний, неприродний голос. У жертв складалося враження, що він розмовляє, мовби приклавши до вуст горнятко.
Поліційні експерти зробили припущення, мовляв, таксист-перевертень колись зазнав травми горла і внаслідок операції, замість трахеї, має протез із металевої рурки. Під час екстренної наради в кабінеті Директора Львівської поліції комісар Бонцьо склав пропозицію збадати архіви всіх місцевих клінік. Якщо грабіжник мав операцію у Львові, його арешт буде справою кількох годин. Залишиться лише порівняти перелік пацієнтів з “металевим горлом” із переліком зареєстрованих у маґістраті власників автодоріжок.
Отож, Бонцьо вислав своїх підлеглих по шпиталях, а сам помчав до маґістрату. Година була пізня, він довго видзвонював до урядовця, котрий відає реєстрацією авт, потім вони довго шукали сторожа, щоб відчинив їм бюро... І коли, зрештою, з переліком під пахвою він вискочив з маґістрату, на дворі встигло поночіти. Комісар нетерпляче роззирався навсебіч у пошуках вільної доріжки.
Урешті, темряву однієї з прилеглих до Ринку вуличок прорізали автомобільні фари. Бонцьо метнувся до їздні і гарячково замахав рукою. Авто спинилося, і, скочивши на заднє сидіння, комісар рішуче гукнув до дорожкаря:
– Поліційний комісаріат при Бальоновій! Як будемо там за десять хвилин, плачу подвійну квоту.
Водій мовчки кивнув, і Бонцьо почув розміряне клацання лічильника. Тоді розв’язав течку з переліком автодоріжок і нетерпляче зашурхотів папірцями:
– Просив–бим пана увімкнути в сальоні світло, абись міг дорогою працювати, – звернувся він до водія.
Водій промовчав і навіть не обернувся.
– Гей, шановний, – поплескав його Бонцьо по спині. – Чи ви мене зле чуєте?
Водій трохи пригальмував і обернувся, – у світлі ліхтарень Бонцьо завважив його приязне обличчя і ніякову посмішку, – тоді торкнувся рукою вуст, а потім вуха.
– О Боже! – застогнав Бонцьо, збагнувши, що йому трапився глухонімий таксист, і нервово затраснув течку з паперами.
Небавом вони прибули на місце. Бонцьо жбурнув на переднє сидіння кілька пожмаканих купюр, вискочив з авта і чкурнув до брами комісаріату. І вже перед дверима свого кабінету раптом завмер на місці і вхопився за голову, а наступно кинувся до телефону.
– Постерунковий Жмудь, – почувся зі слухавки заспаний голос чергового.
– На дроті комісар Бонцьо! Негайно алярмуйте до всіх постерунків, жи тамтой таксист-перевертень зараз десь на Підзамчі. Номер його автодоріжки – АМ 56-03!
Потім всівся за свій стіл і розпачливо вдарив себе по чолі – І це я, комісар Бонцьо! Встид і ганьба! Грабіжник був у мене в руках, а я його так прикро впустив!
А поки Бонцьо там розпачає, спробуйте встановити, чому він вирішив, що сів у машину таксиста-грабіжника?
Відповіді – наступного четверга.
Відповіді на кримінальну загадку “Родина шулерів”, уміщену в “Поступі” від 29 березня: Бонцьо відразу здогадався, що Оскирко причетний до вбивства свого шваґра. Адже ніхто з поліціянтів не казав йому, кого саме з жінчиних братів убито.
Л.А.
|
|
