|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Мегаломанські фанаберії селюхівНА КОНЯ!Ольга НАВАГІНА
Йдеться про ту частину Галицької площі, де розташована кінцева зупинка трамваю №3, – єдиного маршруту, яким більш-менш не складно добратися до середмістя та південної околиці. Трамвай запропоновано знести (панство проектанти на “ауді” й “тойотах” на диво швидко забули про необхідність для дуже багатьох комунального транспорту), а саму площу перекрити впоперек і для автомобільного руху (ті ж панове в змозі прорахувати ситуації не більше ніж на один хід уперед, бо те, куди подіти транспортний потік із Личакова на Личаків, виходить поза межі їхньої уяви). Дерева, очевидно, слід викорчувати, “розкривши архітектурний простір”. Тут напрошується логічний висновок, що для селюхів, які засіли в кріслах міської ради, найзвичнішим середовищем побутування є два ряди халуп із вигоном поміж ними, де пасуться гуси і тиняються свині в пошуках калюжі, в яку можна залягти. Варто нагадати всім, хто забув (або й не знав), що транспортні артерії, які склалися історично, належать до найтривкіших структур людської діяльності й безкарно змінювати їх майже ніколи не вдавалося. Проте як виглядатиме витвір “львівської скульптурної школи” у безпосередньому співставленні з рельєфами учня О. Родена З. Курчинського на фасадах будинків №№7 та 9 вулиці Валовій, яким недосяжним авангардом вони (історичні!) здаватимуться, ніхто не в стані передбачити. Саму фігуру вершника вирішено висунути на середину перекритої площі (саме туди, де зараз стоять люди в очікуванні трамваїв) та для “максимального використання природного освітлення” повернути в бік вулиці Князя Романа – нехай здається, що князь начебто виїжджає на Галицьку дорогу (а насправді це робиться, аби приховати помилки анатомії, які в кінних пам’ятниках найпомітніші в прямоличному (спереду) ракурсі). Що ж, можливо, що якась здорова думка у цьому варіанті встановлення монумента і є: князь, усвідомивши, скільки клопоту він заподіє мешканцям міста, напевно, побажав би з нього виїхати... Ще одна промовиста деталь: з маріонеткової установи під гучним титулом “Управління охорони історичного середовища” не почулося жодного писку протесту, хоч його керівник пан Р. Дац (за фахом не історик, не архітектор навіть, а інженер-будівельник) повинен би був, відпрацьовуючи свою немалу “зряплату”, боротися проти цього проекту “аки лев рикаючи”. Що ж, слухняні тепер потрібні незмірно більше, ніж принципові, а тим паче – розумні. Однак усі ці панове – архітектори, скульптори, художники, інженери-будівельники і т. д. – здається, і не чули про існування дами з іменем Кліо, тому й не знають, що, затаврувавши когось, вона робить це навічно, бо ж над часом держслужбовці не владні. Під час всеукраїнського конкурсу на найкращий проект пам’ятника князю Данилові Галицькому в м. Львові оргкомітет, утворений львівськими владними структурами, припустився наступних порушень: 1) умови та вихідні дані не були розіслані регіональним спілкам художників та архітекторів; 2) на розробку проектів такого важливого державного і культурно-історичного значення було відведено вкрай короткі терміни, а заяви з обґрунтуванням продовження терміну конкурсу ігнорувалися; 3) вихідні дані для проектування видавали тільки у Львівському міськвиконкомі з двотижневим запізненням від дня оголошення конкурсу (з 15 грудня 2000 р.); 4) порушено принципи формування журі, в якому був тільки 1 скульптор(!), хоч положення вимагає не менше двох третин відповідних фахівців, до того ж це мають бути особи, які не можуть бути підпорядкованими або підконтрольними одні одним у зв’язку з виконанням трудових обов’язків. Ті ж порушення допущені й під час проведення конкурсу на найкращий ескізний проект пам’ятника Покрові Пресвятої Богородиці та пам’ятників С. Бандері, В. Чорноволу. |
|
|
