|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Мирон Кордуба як політик державницького напрямкуПАМ№ЯТЬБорис БІЛИНСЬКИЙ
Найяскравіше ці риси виражені у Михайла Грушевського – великого вченого, історика, автора багатотомної “Історії України-Руси”, першого Президента відновленої Української Народної Республіки. М.Грушевський залишив глибокий слід в українській історичній науці, про що свідчить низка учнів та послідовників, серед яких яскраве місце займає Мирон Кордуба – видатний український історик, географ, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, професор Львівського і Варшавського університетів, організатор та один з керівників Українського таємного університету у Львові, консул Західноукраїнського посольства у Відні, член буковинської делегації Крайового комітету Західноукраїнських національних зборів, відомий журналіст. Усе це дозволяє стверджувати, що М. Кордуба не тільки вивчав, але і творив історію України. Про це ми згадуємо сьогодні у зв’язку з 125-річчям народження М. Кордуби. Народився Мирон Кордуба 2.03.1876 року в родині національно свідомого українського священика на Тернопільщині. З дому він виніс тверді національні переконання і почуття обов’язку перед рідним народом. Ці риси він проніс через усе своє життя. Ще як учень Тернопільської гімназії Мирон Кордуба засвідчив свою принципово патріотичну позицію у відомому біографам конфлікті з польським гімназійним професором-шовіністом. Конфлікт виник через “гарасівку”, яка була своєрідним національним символом в одязі гімназиста, і закінчився вимушеним переходом молодого Кордуби до іншої гімназії. Під час навчання у Віденському університеті він активно включається в роботу української патріотичної організації “Січ”, а в жовтні 1897 року стає її президентом. З 1901 року починається буковинський період його діяльності, упродовж якого на перший план виходить національно-політична робота (як організатора, так і публіциста). Його характеризують як гострого аналітика; до початку світової війни в Чернівцях з-під його пера вийшло понад 70 публікацій. Багато сили віддає він редакторській роботі: ще в 1898 році у Відні редагує альманах “Січ”, у Чернівцях за його редакцією виходить Буковинський православний календар на 1919 рік, у 1913-1914 р.р. редагує політичний часопис “Україна” та газету “Читальня”. Під час визвольних змагань він – один з редакторів газети “Республіка”, офіційного видання ЗУНР. Вибір наукових зацікавлень М.Кордуби має також виразно державницький характер: він – визнаний дослідник Хмельниччини, особливо дипломатичної діяльності гетьманської держави. Адже треба було показати як власному народові, так і європейській громадськості, що державницькі устремління України мають глибоку історичну традицію, пов’язану з політичними процесами, які відбувалися на Європейському континенті. Під час І світової війни М. Кордуба бере участь у формуванні української армії, активно співпрацює із Союзом Визволення України, веде велику національно-просвітницьку роботу у Зальцведені серед полонених українців, які служили в російській армії. М. Кордуба входить до складу Крайового комітету Української Національної Ради, створеного на Буковині 24 жовтня 1918р. Бере безпосередню участь у політичному житті – як член УНРади, де керує референтурою закордонних справ, і як член Народного комітету трудової партії.. У 1919 році він працює радником посольства ЗУНР у Відні. Після поразки визвольних змагань в окупованому поляками Львові бере участь у створенні Українського таємного Університету, у якому від 1922 роцу очолює філософський факультет. Він бере активну участь у діяльності Українського наукового інституту у Варшаві, його обирають членом Історико-філологічного товариства у Празі, Польського товариства любителів історії і Варшавського інституту дослідження національних справ, угорського Товариства ім. Ш.Петефі. Під час ІІ світової війни доля закинула М. Кордобу до Холма, де він працював на посаді викладача історії України в українській гімназії. У цей період він низкою публікацій обгрунтовує українськість Холмської землі, що в цей час мало велике політичне значення. У дуже драматичних умовах пройшли останні роки життя вченого у Львові. Коли в 1946 році більшовицька влада започаткувала горезвісний погром “буржуазно-націоналістичної” концепції М. Грушевського, М. Кордуба на засіданні вченої ради історичного факультету Львівського університету сміливо став на захист свого учителя. Як свідчать очевидці, виступ справив величезне враження: замість засудження “націоналістичних позицій” свого патрона М. Кордуба змалював М. Грушевського як історика всесвітнього масштабу. Йому належать такі слова: “Будь-яка цивілізована нація гордилася б ученим такого виміру, у нас же влаштовується “суд” над його творчістю.” У звіті комісії управління пропаганди і агітації ЦК ВКП(б) про перевірку роботи в Україні від 1 липня 1946 року зафіксовано: “Крипякевич, Кордуба выступили на заседаннии кафедры исторического факультета Львовского университета с открытой защитой М. Грушевского, вознося последнего как борца против пораборщения и всяких усилий денационализации со стороны агрессивньых народов (подразумевается под этим русский народ)”. Як свідчить донька історика С.Ольшанська: “Після цього виступу життя стало нестерпним. Жили в очікуванні вивозу, репресій. Батька врятувала смерть...” (яка наступила 2 травня 1947 року). Дозволю собі ще раз процитувати ворога: “Киев. Секретарю ЦК П(б)У тов. Н. С. Хрущову. Информация: Вместе с тем часть местных научных работников неправильно, даже враждебно реагируют на критику буржуазно-националистической концепции Грушевского... Прежде всего это относится к академику Возняку и профессору Кордубе, которые упорно не хотят выступать в печати и на собраниях с осуждением своих буржуазно-националистических взглядов... ( Секретарь Львовского обкома КП(б)У Й.Грушецкий). Таким постає перед нами видатний історик України Мирон Кордуба, який сам творив її в складних і дуже несприятливих умовах. Проектуючи життя і творчість Мирона Кордуби на наше сьогодення, замислюєшся: як сприйняв би Він наш буремний і неоднозначний час, чи похвалив би дії своїх ідейних і політичних нащадків і, зрештою, як був би сприйнятий сучасною владою? Організатори ювілею шукали відповідей на ці непрості запитання. Невизначеною є доля унікальної “Бібліографії історії України”, яка “зберігається” (а властиво втрачається) в Інституті українознавства НАНУ. За 10 років незалежної держави жоден твір ученого не був перевиданий. Не опублікованим залишається ряд творів, які з політичних причин не могли бути надрукованими раніше. У Львові немає жодної меморіальної таблиці, яка увічнювала б пам’ять вченого, а місце їй – на споруді університету, на бібліотеці ім. В. Стефаника і на будинку, у якому проживав історик. Єдине, що може втішити – це створення Товариства молодих істориків-краєзнавців ім. М. Кордуби. Боротьба за Україну не завершена і Мирон Кордуба залишається її активним учасником. |
|
|
