Але ж зате, як ми співаємо!
Рейтинг театральних діячів 1990-х років від "Поступу"
ХТО Є ХТО?
Марта ГАРТЕН
Відколи було зруйновано станові мури, що захищали культурну монополію на оперу спершу аристократії, а потім верхівки буржуазії, шедеври цього синтетичного театрально-музичного мистецтва стали доступними й зрозумілими ширшим масам. Відповідно, змінилося й питання, які задає глядач в Опері.
Тепер це вже не “навіщо співають?”, а “хто співає?”.
Інколи це питання набуває надзвичайної актуальності. Особливо, коли в Опері забувають вивісити на щитках перелік виконавців головних партій або відзначити прізвища солістів у програмці вистав. А масовий глядач – це ж не якийсь там шляхтич, який упізнавав своїх співачок-фавориток у будь-якому сценічному костюмі так само, як без... Ні, масовому глядачеві доконче кортить знати, що то за 80-річний дзєдзьо, так страшно надимаючись, виконує арію 18-річного парубка, що йому мало не вилітають усі вставні щелепи. І піди-но такому ось глядачеві порадь ліпше не дивитися, а слухати, бо ж то сам народний чи заслужений співає...
А з тими програмками у Львівській опері взагалі морока. Наприклад, у той вечір, коли нещодавно “Богемою” диригував японець Чосеї Комацу, за 2 гривні меломанам продавали ... Ні, не якусь там благеньку складанку, яка мало чим відрізняється від квиточків до платного кльозету в цьому ж закладі, а повноцінний буклетик, з якого можна було довідатися, що директором-художнім керівником театру є заслужений діяч мистецтв України Руслан ДОРОЖІВСЬКИЙ!
Отакої! Здається, і театр уже перейменували з “ім. Івана Франка” на “ім. Соломії Крушельницької”, і директора поміняли, а неліквідні програмки VII фестивалю оперного мистецтва п’ятирічної давності ще й досі йдуть за твердим курсом, – чого ж добро марнувати! Тільки-от не зрозуміло: чи то теперішній директор Опери Тадей Едер так “шифрується”, щоб глядачі все невдоволення адресували його попередникові, чи то для театру все одно, хто ним керує? І коли для першої особи це не так суттєво, то що вже казати про примадонн! Після цього вони можуть не перейматися тим, хто з них ліпший.
Ця баєчка – лишень приповідка до рейтингу солістів опери. Вона просто ілюструє, що ніщо в цьому закулісному світі не є абсолютним. Зрештою, при коментуванні запропонованого рейтингу варто пам’ятати добру пораду філософів-герменевтиків: “Не існує фактів, є лишень інтерпретації”. А отже, і той рейтинг, який “Арт-Поступ” визначив серед театральних діячів Львова за останнє десятиліття, не варто вважати остаточною істиною. Кожна його щаблинка – поняття доволі відносне. Це всього лишень зріз уподобань та обізнаності того кола людей, яких “Арт-Поступ” запросив бути експертами. Поділяти чи не поділяти їхні колективні смаки, довіряти чи не довіряти цим експертам, погоджуватися чи не погоджуватися із результатами рейтингу – особиста справа кожного читача. Проте рейтинг цікавий саме тим, що його результати виявляються несподіваними навіть для самих експертів. Отож, узявши собі на озброєння релятивізм як засадничу позицію, спробуймо оглянути показники балів, що їх набрали солісти Львівської опери, які становлять горішню частину рейтингу.
Із загального переліку 233 театральних діячів, запропонованого експертам до оцінки, п’ятдесят прізвищ належали оперним солістам. Оскільки половина із них не набрала навіть 4 балів із 10 можливих, то нині “Арт-Поступ” видруковує тільки підсумок балів перших 25 номінантів, яких умовно можна розкласти на три групи. Першу становитимуть вокалісти, які із заокругленням набрали 4 бали (8 осіб), другу – ті, кого заокруглення сотих і десятих наближає до “п’ятибальників” (9 осіб), а третю – ті, хто має в підсумку 6 балів (6 осіб).
Над цими трьома групами вивищуються дві особи, результат яких наближається до 7 балів. Цікаво, що умовного рубежу цих 7 балів так ніхто й не перейшов. Причому співак, який очолює рейтинг, – а ним виявився Роман Вітошинський! – значно відірвався від решти своїх колег. Здається, на таке феноменальне лідерство вплинули чинники, яких питальник рейтингу не передбачав. Таємниця найвищого коефіцієнту згадуваності в Романа Вітошинського пояснюється просто: торік, коли, властиво, експерти визначали рейтинг, цей соліст відзначав свій ювілей!
За номінаціями, якихось непередбачуваних несподіванок не виникало. Наприклад, оцінюючи фахову майстерність, яскравість творчої індивідуальності, володіння сучасними сценічними методиками та популярність співаків, експерти одностайно віддали першість С.П’ятничкові, Н.Козятинській, О.Телізі та М.Хохлогорській, тобто нашим закордонним зіркам! Вони ж мають і найвищі результати балів, поставлених їм експертами за елітарність та естетизм творчості та міжнародне визнання. Хоча варто зауважити, що першим парубком на нашому хуторі виявився С.Степан, який побив усі рекорди особистої популярності. От так і вийшло, що які би високі бали не набрали в сумі П’ятничко, Козятинська, Теліга та Хохлогорська, індекс згадуваності занизив їхній загальний результат, бо надто мало експертів спромоглися гідно оцінити творчість цих співаків. Цілком закономірно, що цей показник виявився вищим у О.Громиша, О.Врабеля, Л.Савчук, Т.Дідик, С.Степана, Л.Божко, В.Ігнатенка чи того ж Р.Вітошинського.
Яким може бути висновок із цієї спроби встановлення рейтингу? Хіба що він спонукатиме замислитися над недостатньою популяризацією досягнень кращих оперних співаків, які високо котируються на сценах світу. І над потребою не занижувати в театрі планки майстерності солістів, які не просто вправляються у вокалі, а ще й покликані яскраво втілювати характерні сценічні образи.
Втім, хто про це турбуватиметься у Львівській опері, якій чомусь виявився непотрібним художній керівник, – залишається незрозумілим.
|
|
