BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 5-11 КВІТНЯ 2001 року |

Лесь Подерв"янський: Мені огидні і влада, і опозиція

Для автора п"єс "Гамлет, або Феномен датського кацапізму" та "Павлік Морозов", які вже стали класикою українського андеграунду, успіх його творів залишається загадкою

ОСОБИСТІСТЬ



© ПОСТУП
– Лесе Сергійовичу, чи не здається вам парадоксальним те, що вас, талановитого і відомого не лише у нашій країні художника, знають передовсім як творця “п’єс із матюками”?

– Я пояснюю це дуже просто. Адже образотворче мистецтво існує у межах цікавості дуже вузького кола людей. Або фахівців, або критиків, або самих художників. Навіть світові імена у живописі невідомі широкому загалові. Вийдіть на вулицю і спитайтеся – самі побачите, ніхто їх не знає. Ось вам і відповідь.

– Чи не відчуваєте ви через це якоїсь образи або роздратування? Адже до живопису ви самі ставитеся набагато серйозніше, аніж до власної драматургії...

– Ніщо таке мене не ображає. У мене немає жодних комплексів щодо цього.
Головне, що я для себе точно знаю, де я кльовий, а де я проколовся. І для мене це – найважливіше. Я знаю, хто я такий і що я можу. Я чітко знаю, що відомим художником, таким відомим, як, наприклад, Алла Пугачова, бути просто неможливо. Можна бути відомим попсовиком. Але це теж нічого не означає, бо через 20 років Кіркорова ніхто не пам‘ятатиме, а Френсіс Бекон житиме у людській пам‘яті ще тисячу років. От і все. Це закони жанру.

– Відомо, що одні з перших своїх п’єс ви написали під час служби в армії. А чому ж така благодатна армійська тематика так і не була представлена у ваших творах?

– А вона настільки кльова, що бути кращим просто неможливо! Туди нічого не можна додати від себе. До речі, подібні закони існують і в живописі. От, наприклад, Реріх. Як повний мудак він писав гори – і робив це дуже фігово. Він просто робив їх подібними до того, якими вони є насправді. А загалом, їх узагалі малювати не можна! Адже кльовішими, аніж вони є, ти все одно їх не зобразиш. От і з армією те саме. Кльовішою, аніж вона насправді є, мені б не вдалося її показати.

– Не так давно у львівському видавництві “Кальварія” вийшла ваша перша книжка “Герой нашого часу”. Ви відчули всю етапність цієї події?

– Книжка вийшла. І вийшла справді непоганою. Проте ніякого етапу чи ще там чогось я не відчуваю. Адже всі ці речі вже були написані, деякі навіть дуже давно, і вони вже давно розпочали самостійне життя. Все вже написане існує, так би мовити, поза мною, я вже не маю до нього жодного стосунку. Скажу чесно, я ніколи у житті не думав, що хтось колись це надрукує. Я взагалі якась жертва обставин. Обставини прийшли, взяли мене “за грудки” і сказали: “Оце давай, видавай свої компакти, книжки”... І все це врешті-решт видали, а я палець об палець не вдарив. І якогось внутрішнього відчуття етапності немає зовсім...

– Зате, мабуть, зважаючи на ціну книжки, є неабияке матеріальне задоволення...

– Та яке там матеріальне задоволення! Я від цієї книжки абсолютно нічого не отримаю! Правда! В авторській угоді написано, що я, можливо, буду щось там отримувати, якщо буде другий тираж. Ви ж, напевно, знаєте, що книговидання в Україні – збиткова справа.

– Книжку видано, тепер саме час вступати у Спілку письменників...

– (Сміється). Ну, по-перше, туди потрібно дві книжки. А по-друге... Хіба що для стьобу... Запросити Цибулю (письменник Володимир Цибулько. – Авт.) і стібанутися над усією цією спілкою... Така вже і не зовсім дебільна ідея. Епатажна.

– Як ви свого часу поставилися до того, що ваші твори набули такої шаленої популярності? Адже, напевно, був момент, коли ви зрозуміли, що ваш стьоб став чимось більшим, аніж просто писанина для вузького кола друзів...

– Для мене це взагалі загадка. Я не розумію, на що саме я натиснув, що воно досі грає. І чому молодь любить ці п‘єси? Я не розумію! Що там можна любити?
Але я до того ставлюся досить відсторонено. Щось написав – і забув... А взагалі, я не письменник. І все те, що вже зроблене на сьогодні, зробилося тому, що не могло бути ненаписаним. Просто з‘являється щось у голові, ти ржеш, записуєш, показуєш друзям, вони теж ржуть. Весело. А потім, коли твори вже живуть своїм життям, ти розумієш, що від тебе вже нічого не залежить, і думаєш: “Йо-майо, що ж я такого наробив?”...

– Цікаво, а як поставилися до вашого захоплення драматургією близькі люди, друзі, творча інтелігенція? Адже вони також колись дізналися, що Подерв’янський не лише малювати вміє.

– Ну, друзі знали про це все споконвіку, бо власне для них усе і робилося.
Щоби десь забухати і прочитати всім для гарного настрою. А рідні... Батько, по-моєму, не знає і досі. Його це мало хвилює. Мати знає, але ставиться до цього з гумором. А наша творча інтелігенція розділилася на дві половини. Одна каже, що те, що я роблю – це повна х...ня, а інша – що це геніально. Цікава і дуже чітка закономірність: російськомовні критики вважають, що це – х..ня, а україномовним подобається.

– Ви кажете, що достатньо відсторонено ставитеся до своєї популярності. Але ж існує і певна зворотна енергетика. Скажімо, під час виступів на сцені.
Пам’ятаєте, що робилося у “Ляльці”, коли там був ваш вечір?

– Я, по суті, практично не виступаю на сцені. А тоді у Львові це був такий прикол. Друзі запросили. Мовляв, поїхали до Львова, нап‘ємося, а ти ще й почитаєш щось. Було і справді досить незле. Видряпався я на сцену, щось нап...дів, потім напилися. Але, загалом, це такий ексклюзивний випадок.
Зазвичай я не виступаю перед великою публікою. Хоча от ще у грудні був один виступ. Це організував мій давній друг Олег Скрипка з “ВВ”. Такий собі творчий вечір на двох. Називалася акція “Зустріч на Ельбі”. Особливого розголосу навколо цього ми не робили, але народу набилося повний зал. Скрипка грав на баяні, я матюкався. Наприкінці ми разом станцювали “Яблучко”. Нам жваво плескали.

– До речі, щодо публічності. Наскільки мені відомо, ви маєте власну програму на радіо...

– Не зовсім власну, ми робимо її разом із Сашком Кривенком, до речі, колишнім головним редактором “Поступу”. Це така собі програма на радіостанції “Континент”, де ми як незалежні експерти коментуємо реальні події дня. Не лише українські, можна і світові. Але небагато – дві-три найсмішніші. Ну, такий собі “бєзотвєтствєнний п...дьож”. От, наприклад, в останній передачі темою був український будинок зі сала. Це виникло як реакція на те, що один дивак у Колумбії побудував будинок із солі. А ще ми розмовляли про те, що китайці надумали клонувати козла. Там думка плавно ширяла навколо того, а чому ж китайці не клонують китайців, і врешті ми дійшли висновку, що з тієї ж причини в Україні не будуть клонувати козлів. А все через те, що в Китаї китайців до ... я, а в нас до ... я козлів. Отаке щось. Абсолютний імпровіз.

– Схоже на те, що останні політичні події у житті нашої країни могли би стати чудовим сюжетом для наступного твору Подерв’янського. Не думали про це?

– Ой, ні... Це якась хіба що політична сатира, але цей жанр мене ніколи не цікавив. У мене лише одна річ така більш-менш політизована, “Король Літр”, і саме через це я вважаю її слабкою. Я навіть її не надрукував у книжці. Та й узагалі, ота вся революція мене вже за...ла. Особисто мені вони огидні всі.
Влада – тому, що влада завжди огидна. А так звана опозиція – тому, що вона бореться лише за свої чітко визначені вузькі особисті інтереси. Я не засуджую своїх друзів-журналістів, які беруть у цьому участь, бо в них хоч нормальне виправдання є: вони що мають сили прагнуть привести в адекватний стан свободу слова. А оті всі луценки, чемериси та їхня компанія мені просто огидні.

– Не так давно на одному з мітингів львівське студентство вирішило нагородити Леоніда Кучму такою собі “Премією імені Леся Подерв’янського” – буцімто за його філологічні досягнення. Як ви ставитеся до такого визнання вашої творчості?

– Я до цього ставлюся як до не зовсім вдалого жарту. Хоча, можливо, очима іншої людини це виглядає як кльовий пі-ар. Але я не сказав би, що мені це подобається. А взагалі, молодь є молодь... Я сам був студентом і пам‘ятаю, що у тому віці в голові ще досить порожньо. Єдине, чого шкода, – то це того, що цих хлопців і дівчат вдало використовують. Це в мене таке враження. Тепер, у 48 років, я це розумію, а тоді такий самий був.

– Повернімося до творчості. Ви кажете, що “Король Літр” – слабка п’єса, а що тоді вважаєте сильним?

– “Павлік Морозов”. Однозначно.

– До речі, я чув, що були спроби навіть поставити цю п‘єсу на сцені...

– Радше не спроби, а балачки. Існує думка, що мої п‘єси несценічні.
Принаймні так кажуть критики. Я не знаю, я не режисер і ніколи серйозно про це не думав. Хіба що хтось зголоситься, запропонує цікаву ідею, тоді я, звичайно, не буду проти. До речі, в мене є такий собі гурт київських фанів – в основному студенти консерваторії. Вони якось поставили “Павліка Морозова” на рівні театрального капусника. Причому записали все це на відео і подарували мені. Виглядало досить живенько!

– Але ж ви працювали в театрі, і навіть театральну премію у 1993 році отримали...

– Так, “Золоту пектораль” за сценографію до вистави “Оргія” за Лесею Українкою. Я тоді працював у театрі на Липках. Я відчуваю театр, люблю там працювати. Це щось на кшталт хобі. Щоправда, останнім часом чомусь не кличуть...

– Зате покликали поляки... Ви, здається, писали якийсь сценарій для польського телебачення, чи не так?

– Справді, я робив такий сценарій. Був такий польський режисер українського походження Сергій Маковій. Він мене знайшов і буквально зґвалтував на написання цього сценарію. Це було замовлення варшавського телебачення – зробити українську казку на сучасному матеріалі. Я трошки попручався, але врешті погодився. Ну, я написав, Сергій поїхав із тим сценарієм до Варшави, вже навіть розпочав підготовку до зйомок, але потім його по-звірячому вбили за загадкових обставин. І на цьому все закінчилося. А сценарій був непоганий, лагідний такий. Це класичний український сюжет – “Кривенька качечка”. Але її дія відбувається на сучасному полтавському хуторі, причому там дія весь час скаче від сучасності до XVII століття... Такий собі “салат” постмодерністський... Коротше, поляки б це схавали. Шкода, що в Україні взагалі кіно не знімають – можна було би ще на щось сподіватися.

Ще була одна телевізійна ідея. Якось я загорівся ідеєю зробити таке собі українське “мило”. Справжнє, багатосерійне. Але не просто “мило”, а таке собі “стєбалово”. Задум був ось який. Спочатку на українському хуторі – чи там у селі – відбуваються абсолютно класичні для будь-якого “мила” події. Ну, там – народився-одружився, дівчата-хлопці... А потім раптом щось “перемикає”, і починають відбуватися абсолютно страшні, гоголівські речі. А все тому, що від самого початку там закладена “міна сповільненої дії”. Усі персонажі, присутні у сценарії, – це не просто там абстрактні грицьки і петри, а всі вони – українські архетипи з легенд і казок. До певного часу все йде спокійно, і вони навіть про це не здогадуються, а потім починається страшенна макабра...
Тобто спочатку дивишся на це все, як на традиційне “мило”, а потім думаєш: “Чи наді мною не знущаються? Сміятися – чи плакати?”.

Ну, написав я пілотну серію і поперся з нею до Роднянського на “1+1”. Він почитав, щось ми поговорили. Домовилися ще зустрітися. А потім пішов обвал гривні – і це стало взагалі не на часі. А ще пізніше я сам на це плюнув, бо я взагалі пасивна і не дуже пробивна людина.

– Щось новеньке зараз робите?

– Конкретно зараз нічого не роблю. Але мені щось може стукнути в голову у будь-який момент. Бах-бах – і все. Останньою була п‘єса “Діана”, її, до речі, надруковано у “Герої нашого часу”.

Розмовляв Олексій ШЕВЧЕНКО

POSTUP - ПОСТУП
№53 (711),
5-11 КВІТНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Замах на Тимошенко

ПОГЛЯД
·Під стінами СБУ буде відправлено Великодню літургію
·Гладій прагне відкритості
·Надія помирає останньою

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Буде День прапора
·Стипендії зростуть
·Учителі розпочали страйк
·"Львівводоканал" перевіряють
·Пограбування як удар по опозиції?
·КІЛЬКА СЛІВ

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Суд над грибниками
·Російське МЗС не відмінить візиту Папи в Україну
·Леонід Кучма піде у відставку

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Віктор Ющенко: Набридло, чесно кажучи"

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Тюремний душ для Слобо
·Смерть незалежного телебачення в Росії
·Людське м"ясо на продаж у Молдові

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ГІСТЬ ПОСТУПУ
·Лесь Подерв"янський: Мені огидні і влада, і опозиція

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Як пограбувати Сороса
·Знущаємося над MS Windows 98
·Tribes2 пішов на золото
·СеВІТ 2001

АРТ-ПОСТУП
·Фотоісторія "Солідарності"
·Польські книжки для українців
·Львів"яни стали театралами 225 років тому
·Смак "житняка" у малярстві
·Життєва філософія Актора

СПОРТ-ПОСТУП
·Подвиг "Галатасарая" та перша помста "Баварії"
·Черговий сюрприз від ФК "Львів"
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Баски погрожують убити Бандераса
·Білосніжка