BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 5-11 КВІТНЯ 2001 року |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Гей - Рух!

Що з тими рухівцями ся робе, як тілько вони до парляменту потрапляють? Таке вражіння, жи хлопи відразу дістають сьвірка і забувають все, що нам обіцяли, перед виборами. Поволі той весь потужний Рух, який міг стати рушійною силою в побудові нової української держави, перетворився на корабель блазнів і маріонеток, які кожен свій Рух звіряють за керуючим і спрямовуючим посмикуванням шнурочка.

Вся їхня діяльність, починаючи з вікопомного серпня 1991 року, – су-
цільне угодовство. Саме тоді відбулося ганебне падіння Руху, коли він пішов на компроміс із комуністами: ми не вимагатимемо заборони компартії і розпуску Ради, а ви проголосуєте за незалежність! І це тоді, коли можна було і Раду розпустити, і компартію заборонити, і на хвилі всенародної ейфорії (грудневий референдум це підтвердив) вибрати зовсім іншу Раду й іншого президента. І єдиною людиною, яка згодом це усвідомила, був Чорновіл. Із його смертю помер і Рух.

Тепер це не партія, а торба сміху. Перепрошую, три торби сміху. Один такий патрійота дипутат заявив в інтерв’ю “За Вільній Україні”: “Якщо я не знатиму, що завтра їстиме моя дитина, я не буду займатися законами”.

Ну видите? То виходить, жи ми го вибирали для того, аби нарешті його дитина могла з’їсти свій шпондерок...

Але чого ти попхався в Раду? Та їдь на село і сади бульбу! Принаймні будеш мати певність, жи ті дитина не звонітує від хот-догу. Але нє, пішов си до парляменту, справив пурєдний гарнітур, вбрав люксусові мешти, “Пріми” вже ду писка не возьме.

Ну, бо народний обранець!

І що ту далі говорити? Тоті вуйки, котрі десять років тому промовляли на мітингах в дірявих мештах, перетворилися на таких зацних пуриців, що й не підступиш. Вповідають ми, жи як такі два дипутати з’являються на львівському вокзалі, то там всі навшпиньки ходять і тілько дивляться, аби нашим народникам чого не забракло.

Жирують наші вуйки від пуза. Та й діток своїх не забувають – дарують їм фірми, помешкання, навчання за кордоном і такі інші цяцьки новітніх галичан.
Але як порахувати їхню дипутатську платню, то на київські мірки мали би ходити в тих самих дірявих мештах, що й десять літ тому. То питається, з чого вони, бідачки, жиють? Яким дивом збереглися, на відміну від мамонтів, і ще, Богу дякувати, з голоду не вимерли?

Як казав ми їден доктор, хіба би мусили жити на ін’єкціях. Я так си міркую, жи на дулярових. Бо за тоту їхню платню то так сильно з мобільником не пофраєруєш. Ту аби на пейджер вистачило.

І головне, всі до їдного Україну в поті чола будують. Але якби кожне їхнє слово ся перетворювало на цеглину, малиби-сьмо нині довкола Укрїни китайський мур. А так маємо фігу з маком.

І щось там ще пашталакають про змову проти стабільности! Лихі сили вирішили Україну знищити!

Але пане кіндзюравий вуйцю, та чого ся так бідкаєте? Та хто ту на Україну посягає? Та ж прецінь наш марципановий Татусько – то ще не ціла Україна! Як він навіть зі свойов жінков не годен дати ради і кілько не просе, аби го не ганьбила та й перейшла на наше, а вона го в дупі має! Нашого Татуська нації!
І разом з цілов наційов! І разом зі всіма Рухами.

А тота ваша стабільність нагадує мені фільозопію того шахтаря з Донбасу, котрий казав, жи йому все їдно “ковбаса” чи “калбаса”, ліш би она била”. Поміняймо ковбасу на стабільність і дістанемо то само.

Але пане кіндзюравий, мусите пам’ятати, жи для галичан загроза їхньому політичному і культурному виживанню значно страшніша, аніж загроза перед нестабільністю. Та жахлива русифікація, яка, мов іржа, підступно роз’їдає Україну, нищить усе, що було здобуто в попередні роки, поставила нас в черговий раз перед питанням, бути, чи не бути.

Ми вже ся втомили боротися за виживання. Хочемо врешті просто жити. Ми втомилися боротися за велику Україну, для якої Галичина – й надалі край Бандери (зрештою, ніц не маю проти) і край нестабільности, за яку ви тепер так переживаєте. Так, гейби вам ся помакітрило і ви забули, як наприкінці вісімдесятих комуністична влада тими самими словами закликала трудящих схаменутися, не руйнувати стабільности! То чого-сьте ся не схаменули?

І невже ви гадаєте, що Галичина й тепер продасть за тоту вашу нафантазовану стабільність свою галицьку душу? І не такі Мефіздоплі нас спокушали. А якось не вийшло.

Тепер той пан заповів, жи поведе Рух третім шляхом. Ну-у це ми вже пам’ятаємо, як один такий пробував іти “другім путьом” і куди ми забрели. Головне, жи той третій шлях, як виглядає, веде не до консолідації всіх Рухів, а до нових розколів. Рух раптом з опозиціонерів перетворився на адвоката нашого Татуська.

У Києві Бузина – на городі дядько

Як настав березень, то всі гурмом мусять ся висповідати перед Шевченком. І кожен конче щось мусить казьонне сказати, бо так заведено. Ну і є такий собі Бузина, котрий вміє дві слові до купи сфастригувати та й щось каже. Так, аби сказати. Але щось тото казанє не грає.

“Особисто мене найбільше дратує у творчості Тараса Шевченка фраза “І вражою злою кров’ю волю окропіте”, – нарікає наш проповідник. – Оскільки Шевченко не вказав, які це конкретно вороги, а просто дав таку вічну формулу на майбутнє, що постійно буде наповнюватися все новими образами ворогів, то все відбуватиметься так, як відбувалось у нашій історії в роки після Шевченка: бандерівці ненавиділи мельниківців більше, ніж радянських енкаведистів, а Україна повним ходом ішла до міжусобиць...”

Вимагати від поезії конкретики – це дуже знайомий підхід! Кожен тоталітарний режим власне цього й домагався. Щоб усьо бульо пойнятно. І чим же тоді Бузина відрізняється від дядька Хрущова?

“У нього ж є чи не один-єдиний позитивний твір – повість “Прогулянка із задоволенням і не без моралі”, у якій він повністю заперечує поему “Катерина”, – розмірковує наш автор. – Пан закохується у просту дівчину й одружується. Все закінчується хепі-ендом, як це часто бувало в реальному житті. Приміром, пан Енгельгардт і художник Жуковський, який зробив портрет для викупу Шевченка з кріпацтва, були байстрюками, незаконнонародженими. Але їх дворянські батьки виявилися дуже пристойними людьми і надали їм усі можливості для продовження кар’єри.. Тобто ситуації в реальному житті часто бували зовсім не такими поганими, як у “Катерині” Шевченка”.

Дивно, що взявшись писати про Шевченка, чоловік плете таку гарячку. Міг би і до енцикльопедії зазирнути, щоб переконатися, що Жуковський був поетом, а не художником і ніколи жодних патретів не “робив”. Та й Катерину вартувало би перечитати, аби дошолопати, що там не про поміщика йдеться, який кинув просту дівчину, а конкретно про москаля. Тобто в жодне протиріччя з повістю поема не вступає. І у випадку з Жуковським не було жодного гепі-енду, бо батьком його був поміщик Бунін, а мати полонянка-туркеня. І коли вона завагітніла, пан вженив її на безрідному Жуковському, який жив у його маєтку на дармових хлібах. А вже потім посприяв, аби той дістав дворянство. Таке саме безглуздя і про Енгельгардта.

Але якщо за таким принципом побудовано і всю книгу Бузини, то, вочевидь, вона може справити враження лише на людей недалеких або відверто заангажованих в українофобію.

Чого не скажеш в ювілейному запалі! От і їден професор Національного університету наговорив: “Коли я вивчав постать Лесі Українки, то думав про те, що з нею можна порівняти лише Ліну Костенко та Олену Телігу”.

І я так собі міркую: трагічна смерть – це якраз те, що нашому народові потрібно для усвідомлення чиєїсь величі. Ось умер Олександр Олесь своєю смертю – і народ його не знає. А син його, хоч і куди слабший поет, а повсюдно відомий. Так само і з Телігою. Авторка тоненької збірочки скромних віршів раптом стала поруч самої Лесі Українки. Чому саме вона? Адже такою самою смертю, але вже в застінках НКВД загинули куди сильніші поетеси, такі, як Вероніка Черняхівська, Ладя Могилянська, або Людмила Старицька.

Ой, видно нашому професорові ще би ся здало трохи повивчати постать Лесі Українки, аби врешті збагнути, що рівної їй поки що нема.

POSTUP - ПОСТУП
№53 (711),
5-11 КВІТНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Замах на Тимошенко

ПОГЛЯД
·Під стінами СБУ буде відправлено Великодню літургію
·Гладій прагне відкритості
·Надія помирає останньою

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Буде День прапора
·Стипендії зростуть
·Учителі розпочали страйк
·"Львівводоканал" перевіряють
·Пограбування як удар по опозиції?
·КІЛЬКА СЛІВ

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Суд над грибниками
·Російське МЗС не відмінить візиту Папи в Україну
·Леонід Кучма піде у відставку

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Віктор Ющенко: Набридло, чесно кажучи"

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Тюремний душ для Слобо
·Смерть незалежного телебачення в Росії
·Людське м"ясо на продаж у Молдові

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ГІСТЬ ПОСТУПУ
·Лесь Подерв"янський: Мені огидні і влада, і опозиція

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Як пограбувати Сороса
·Знущаємося над MS Windows 98
·Tribes2 пішов на золото
·СеВІТ 2001

АРТ-ПОСТУП
·Фотоісторія "Солідарності"
·Польські книжки для українців
·Львів"яни стали театралами 225 років тому
·Смак "житняка" у малярстві
·Життєва філософія Актора

СПОРТ-ПОСТУП
·Подвиг "Галатасарая" та перша помста "Баварії"
·Черговий сюрприз від ФК "Львів"
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Баски погрожують убити Бандераса
·Білосніжка