|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
| ||||||||
|
|
ADVERTISEMENT
LvivArt.com
|
|||||||
|
| ||||||||
Віктор Ющенко: Набридло, чесно кажучи"Прем"єрові соромно говорити про свій підпис під "заявою трьох", але він радить опозиції не покладати марних надій на те, що він стане "її" президентомПРЯМА МОВА
– Я – як прем’єр – і уряд загалом хочемо демонструвати прозору і навіть у дечому просту роботу уряду, в якій кожен учасник суспільного процесу міг знайти своє місце, міг би зробити свою самооцінку і бути в конструктиві цієї політики. На мій погляд, будь-яка людина вже завтра може дізнатися дослівно про те, що відбулося у нас сьогодні, ознайомившись із будь-якими мотиваціями того чи іншого рішення. Залишається лише одне питання, яким можна пояснювати всі ці спроби дискредитувати роботу уряду, – це прихована або неприхована форми політичної боротьби. Роблять це сили, які не змогли утвердитися на прагматичних позиціях, коли вони представляли владу і мали можливість відповідати за наслідки своєї діяльності. Окрім боргів, вони мало що залишили історії. Ми змінили перш за все макроекономічну ситуацію, і це вже почало давати свої плоди... Чого вони бояться зараз? Наші успіхи відмітають їхню політичну перспективу. Звичайно, є парадоксальним, що ту політику, яку зараз продукує уряд, мало хто може підтримати політично. Я не кажу, що ми зовсім не маємо підтримки. Ми її маємо на всіх флангах, починаючи з найлівішого. Але зверніть увагу, які б політичні дискусії сьогодні не точилися, ніхто не говорить про необхідність оптимізації економічної політики. Я переконаний, що до цього часу уряд – це єдиний в Україні острівець, де стихії ще не було. І це дуже багатьох дратує. – Під час візиту в США Олександр Мороз заявив, що ви, підписуючи “заяву трьох”, настільки підірвали свій авторитет, що поновити його вже не зможете... Подібні заяви робили й інші політики, засуджувала цей ваш вчинок і демократично налаштована громадськість... Ви людина обережна і ніколи не робили завчасних оцінок. То чому ж з’явився ваш підпис на тому документі – поруч із підписами Плюща і Кучми? – Я думаю, що в Олександра Олександровича говорили почуття. Це була його емоційна заява... Подумайте, чому в Україні вийшла на поверхню тема Майдану Незалежності – ці акції протесту в різний час і різних місцях. Адже це лише наслідок, а не причина. Чому взагалі виникає конфлікт на площі? Очевидно, що перед цим існує конфлікт у політичних силах, і сили, які є на площі, говорять від імені певних політичних сил. Тоді у мене виникає запитання. Якщо ми маємо політичну більшість, і це сили політичної більшості, то чому ці політичні сили не сідають за круглий стіл і шляхом діалогу не можуть зняти тих питань, які виникають на площі? Якщо не відбувається цього діалогу, а йде стінка на стінку, тоді появляється площа, яка ще раз нагадує, що якщо ви, шановні політики, не будете відверті, довірливі й продуктивні у своєму діалозі, то з вами говоритимуть іншим способом – радикальним. Що ж стосується заяви трьох... Знаєте, про деякі речі мені соромно говорити... Причина була в одному: ще раз запропонувати сісти за стіл. Якщо викинути з цієї заяви певні порівняння і вирази, якщо дискутувати не щодо форми і тональності, а щодо змісту, то моє розуміння того змісту зводиться до того, що якщо ми втратимо діалог, то пожинатимемо страшні наслідки. Якщо ми хочемо зараз допомогти Україні, Президентові, владі взагалі впоратися з тією ситуацією, яка виникла в останні місяці, то першим принципом є наступне: влада мусить себе вести прозоро, публічно, відмовитися від будь-яких форм силового тиску і силових рішень. Друге – сісти за стіл політичних переговорів. Діалог дає примирення. Якщо немає елементу прощення, повірте, ми не зможемо примирити сторони, які займають протилежні позиції. Тому ключова позиція, яка була в заяві і в кожному моєму виступі, – це необхідність діалогу. Драми немає ніякої. Є іспит, а історія судитиме нас по тому, яку відповідь ми дали на проблему: демократичну – чи недемократичну. – До дня звіту уряду в Верховній Раді, запланованого на 17 квітня, країною ширяться акції на вашу підтримку. Збираються підписи, плануються демонстрації і пікети. Яким є ваше ставлення до цього? – Сили, які розкололи до певної міри більшість у ВР і ввели термінологію “проурядова” і “пропрезидентська” більшість, – це те міфологічне яблуко розбрату, яке кинули, щоби спровокувати конфлікт між прем’єром і Президентом. Але що стосується організованої підтримки уряду, збирання підписів на мою користь, то це нагадує мені древню мудрість: якщо ви хочете зробити комусь зло, то вийдіть і публічно його похваліть. Тоді ви зробите найбільшу ведмежу послугу, особливо за таких обставин, в яких зараз перебуває Україна. Я не хочу підтримувати нові конфлікти. Для того, щоби зберегти публічний спокій, треба бути максимально толерантними і дбайливими. Неправильно кинуте слово, оцінка або акція можуть слугувати проти консолідації. А уряду зараз вигідне все, що сприятиме консолідації. Нам треба зберегти трикутник: Президент – спікер парламенту – прем’єр-міністр. І зберегти більшість у парламенті. – Вас дуже часто критикують перші особи держави, включно з Президентом. Така ж критика лунала протягом усього року вашої діяльності в уряді й із державних телеканалів. Чого цим тиском від вас хочуть добитися, які поступки від вас потрібні? – Я відверто вам скажу. Дуже боляче робиться від того, що, зробивши неправильну оцінку того, що зроблено, ми можемо здобути неправильну установку на те, що робитиметься в майбутньому. Мене цікавить, щоби за результатами 2000 року були зроблені правильні висновки, і щоби те, що в нас робиться доброго, плекалося і береглося. Для нас надзвичайно важливо, щоби під час підведення підсумків було не політиканство, а професійний розгляд елементів економічної і соціальної політики. Чому не завжди це проводиться? З одного боку, я переконаний, що сили, які зійшли з політичної арени, стали не такими впливовими, бо були просто усунені з владних структур і хочуть продемонструвати свою причетність до того, що зроблено в 2000 р. Тобто одна з причин цієї критики – принизити роль діючого уряду. А якщо це не вдається, то просто взяти і нечесно заявити про свою причетність до наших успіхів. – То яких саме поступок від вас чекають? – Менш за все – кадрових, хоча ця тема, ви знаєте, справді є. Це заяви певних політичних сил і СДПУ (о) і Демсоюзу. Я не можу прийняти ні форми, ні змісту цих вимог. Але якщо говорити серйозніше, то, мабуть, через мене чиниться тиск на ті сили, які по іншому бачать майбутнє України. Я думаю, що для багатьох сил прем’єр-міністр став отим останнім пакетом, який серйозно гальмує їхню політику і їхній інтерес. За останні роки вони накопичили такий ресурс – і фінансовий, і адміністративний, і кадровий, – що тепер націлені на значно більшу вагу і місце в державі, ніж вони мають зараз. І це серйозна ціль. – Чи може розвиток сучасної політичної ситуації в Україні привести до припинення повноважень Кучми і дострокових президентських виборів? – Я не хотів би вдаватися до оцінки речей, які відбулися, бо багато з них настільки дражливі з моральної і психологічної точок зору, що доки не відбудеться чинна процедура, давати якусь упереджену відповідь або ставати на якийсь бік – це була б нещира політика. Я розумію, як багато з нас хотіли б знати відповідь на багато питань вже сьогодні, але цього не буде. Можливо, на деякі питання ми й узагалі відповіді не отримаємо, можливо, на деякі відповіді нам треба мати терпіння... Бо емоції можуть зараз красиво спрацювати на публіку, емоції зараз можуть дати красиву відповідь на красиві жести – за бажанням громади. Але пройде час, і що потрібне буде Україні – потрібна буде правдива відповідь про ті причини, які повергли нас в цю кризу. Якщо ми знайдемо відповідь демократичну, то будемо пишатися, якщо будемо мислити примітивно і вважатимемо відповіддю дві-три кадрові перестановки, значить, ми недооцінюємо саму вагу проблеми. – Як ви відреагували на повідомлення Генпрокуратури про те, що вас можуть викликати як свідка у “справі Бондаря”? – Звісно, погано прореагував. Я знаю, як і в якому кабінеті зароджувалася ця справа, якими політичними каналами виставлялися умови саме мені... Набридло, чесно кажучи! Хотілося б, щоб Україна якнайшвидше твердо стала на силу закону, а не політичних інтриг. Я два строки працював головою НБУ – і я гордий тим, що жодних кримінальних справ стосовно жодного працівника починаючи з 1993 року не піднімалося. Комусь це видається дивним, але це школа, це принципи, які сповідуються людьми в керівництві банку. Це морально-етичні координати, які сформовані – і які є вже на все життя. Але в сьогоднішній ситуації для багатьох політиків це є велика дивина: як це так – працювати біля грошей і не вкрасти?! А я знаю Бондаря, знаю етичний бік цієї людини. І якщо щось зроблене, про що я не знав, щось протизаконне, то це буде трагедія в самому мені. Але цього я не допускаю – Отже, вас шантажували “справою Бондаря”? – Так, було таке, коли один відомий народний депутат сказав мені, що за певних обставин і моїх дій ця справа буде використана. Безумовно, це тиск. Але ми живемо в країні, де таке є елементом життя. – Чи мали ви розмову з Юлією Тимошенко після її звільнення? – Так, я мав із нею розмову – і хочу сказати, що сьогодні дуже важливо в системі діалогу залучити всі сили, які зараз провокують конфлікти. Я – законослухняна людина, а тому можу прокоментувати звільнення Тимошенко так: якщо це рішення суду, то закон у нас працює. – Я зрозуміла, що ви вважаєте малоймовірним дострокове припинення повноважень Президента Кучми. З іншого боку, значна частина опозиції вже зараз розглядає вас як потенційного кандидата від неї на президентських виборах. Які підстави для цього має опозиція – і чи може сподіватися на вашу підтримку зараз? – Я ніколи публічно не говорив про своє бачення своєї політичної кар’єри, особливо на тих посадах, про які ви кажете. На сьогодні вже принаймні кілька політичних лідерів визначилися з бажанням стати Президентом України. А я зважаю на те, що ще є довга політична дорога до парламентських виборів, до виборів президентських. Що можна говорити за обставин, коли ми не знаємо, чим закінчиться цей місяць? У нас нема пророка з того питання, коли будуть президентські вибори. Україну сьогодні розділено на два вибори: один полягає в демократичному шляху розвитку, а за іншим стоять сили, які фінансово добре укріплені й мають колосальні майнові інтереси, і які потребують політичної форми реалізації, закріплення на майбутні роки вже досягнутих результатів, але які часто-густо не будуть використовувати демократичні механізми, і вони не завжди будуть керуватися українськими інтересами. Оце, власне, той вибір, перед яким ми стоїмо. Якщо кожен громадянин зрозуміє, що це його вибір, що він маленький українець, і це щось та значить для цього вибору, тоді Україна твердо стоятиме на демократичних засадах. |
|
|
