BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 5-11 КВІТНЯ 2001 року |

Життєва філософія Актора

Олександр Гринько у виставі курбасівців "Сніг у Флоренції"

ВЕЛИКІ РОЛІ

Галина КАНАРСЬКА

Володя Кучинський, не бажаючи прощатися зі своєю театральною юністю, витворив собі ілюзію і повірив, що можна двічі ввійти в ту саму річку. У стилістику вже легендарної вистави більш ніж десятирічної давності були “впущені” юні студійці театру ім. Леся Курбаса – милі діти, на тендітні плечі яких Кучинський звалив увесь тягар своєї нездійсненної мрії. Але вода не стоїть на місці, тим паче не тече назад. На глядача чекало сумне видовище: діти чемно читали поезію, можливо, навіть не задумуючись над філософсько-трагічним змістом слів, що їх промомвляли. Глядач, який ще пам’ятав виставу юності театру ім. Леся Курбаса, мимохіть порівнював театральних пташенят з акторами початку 90-х, і його огортав сум...

Якщо ще врахувати, що у виставі діяли Олег Стефан, Олексій Кравчук, то приреченість ілюзії була очевидною. Театр, який зажди допомагав акторам пізнати себе, раптово вирішив, що цій юні не варто пізнавати себе, а просто треба пройти шляхом, яким колись пройшли їхні вихователі. Можливо, і така ідея варта уваги, якщо вона достойно реалізується, а не є блідим відбитком тієї вже легендарної вистави. Після нової прем’єри залишалось лише відчуття жалю. Хотілось, щоб хтось поглянув на цих здібних дітей як на особистості, які мають свій світ, що незаперечно вартий уваги і може бути втілений на сцені.

Театр від’їхав на гастролі в США, а в газетах кожного тижня можна було прочитати, що театр ім. Леся Курбаса грає “Сніг у Флоренції” або “Марусю Чурай” (ще одне “повернення”) Ліни Костенко. При цьому ніде не зазначалося, що це робота студійців. І найбільше лякало, що той, хто вперше потрапить до театру ім. Леся Курбаса, переживе глибоке розчарування. Та життя собі йшло далі, вистави грали, сніг падав, і вже здавалося, що, як і в Старого, у тебе також “в пам’яті йде сніг”. (І снігом скоро засипле твою пам’ять, і ти повіриш, що той театральний рівень, до якого ми дожились у Львові, – вершина театральних мрій).

Зі снігом прийшов і День театру – в театрі ім. Леся Курбаса “Сніг у Флоренції” на цей раз був із Олександром Боніфатійовичем Гриньком у ролі Старого. Якщо відверто – на виставу йшлося якось за інерцією, бо ж День театру, і не можна випадати з контексту. На диво, сподівань не було. Ніякого поступу за час життя вистави не відчувалося. Все банально: виразне вимовляння слів і... якась внутрішня порожнеча.

Так тривало до миті, коли на кону зустрілося двоє: молодість і старість, роз’єднані світами і світосприйняттям. Як порозумітись їм? Одному, що “був”, і другому, що “є”. “Ти молодість моя, а я твоя руїна”, – промовить Старий – О. Гринько. І в цих словах не буде гіркоти. Старий приходить до світу чи до своєї уявної молодості, як на сповідь, у якій одкровення стає сутністю, душею. Він перегортає сторінки свого життя, запорошеного снігом пам’яті, і не шукає виправдання, він йде своєю хресною дорогою крок за кроком, знаючи, що цю дорогу він мусить пройти, і марноту днів, убитих на спокуси, вже не повернути. Він не стає суддею своєї молодості, він із величі своїх втрат дарує своїй втраченій молодості притчу, якій не потрібно ілюстрації, бо вона яскравіша за будь-яку ілюстрацію. Олександр Гринько настільки захоплює глядацьку увагу, а Флорентієць О. Кравчук так вміє слухати, що все решта виглядає зайвим. І навіть чарівність юних панночок, які мають втілити принади флорентійського карнавалу чи прийти музами, не захопить уваги, бо коли говорить людська душа, хто годен позмагатись із нею?!

Гринько – скупий у пластиці, і навіть голос його не сягає різких регістрів.
Його Старий – філософ життя, який розуміє, що “пройдене вже не вернуть”.
Конфлікту між Флорентійцем і Старим не виникає, бо О. Кравчук не суперечить світосприйняттю О.Гринька, а намагається його збагнути. Це не збіднює драму, а знову ж таки додає їй філософського звучання. Можливо, тому останній діалог між Флорентійцем і Старим – “Ст. Скажи мені, в який тут бік Флоренція. Флор.
Уже у бік безвиході. Ходім.” – не звучить приречено. Залишається відчуття, що ті двоє таки дійдуть. І зал вибухає оплесками.. Це справді гідний фінал. Але, за Ліною Костенко, залишається ще третя дія, яка при такому акторському дуеті видається зайвою, бо в ній з небес примушують спуститись на землю. На “землі” студійці бавляться текстами під орудою актора В’ячеслава Жукова, і їм в цій грі комфортно. А істина – і філософська, і театральна – залишається в устах двох філософів і романтиків. Добре, що вони зустрілися, а ми мали змогу згадати (а хтось, можливо, вперше побачити і зрозуміти), що таке Актор, та пережити справжнє мистецьке очищення. Отримали змогу ще раз переконатись, що розумний актор завжди самореалізується. Звичайно, хотілося б більш чіткого відстороненого режисерського погляду на цей акторський дует, але не знаю, чийого режисерського погляду. Володя Кучинський, чомусь мені так видається, мабуть, би намагався абсолютно “вписати” акторів у стилістику своєї вистави-спогаду, і тоді б, мабуть, у ній домінував декоративний романтизм, який таки є домінацією у Флорентійці О. Кравчука, вірного своєму гуру-режисерові. Хоча в такому акторському дуеті варто було б зустрітись поглядом з партнером – це б тільки поглибило трагічне єство вистави.

Наближеність акторів до глядацького залу ставить ще одну проблему з категорій естетичних – існування сценічного костюма. Якщо шати Старого і монахів не викликають заперечень, то костюм Флорентійця і фактурно, і в пошитті недовершений. Такі вади викликають естетичний дискомфорт і в актора, і в глядача. Проблемним є і світло у виставі. При такій сконцентрованій, зосередженій сценічній роботі хочеться відчути естетику світла. Так що є ще багато можливостей у доопрацюванні вистави. Можливо, якщо Олександр Боніфатійович матиме бажання ще грати, то Володя Кучинський матиме шанс після повернення із-за океану ушляхетнити цей акторський дивоцвіт достойним обрамленням.

POSTUP - ПОСТУП
№53 (711),
5-11 КВІТНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Замах на Тимошенко

ПОГЛЯД
·Під стінами СБУ буде відправлено Великодню літургію
·Гладій прагне відкритості
·Надія помирає останньою

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Буде День прапора
·Стипендії зростуть
·Учителі розпочали страйк
·"Львівводоканал" перевіряють
·Пограбування як удар по опозиції?
·КІЛЬКА СЛІВ

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Суд над грибниками
·Російське МЗС не відмінить візиту Папи в Україну
·Леонід Кучма піде у відставку

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Віктор Ющенко: Набридло, чесно кажучи"

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Тюремний душ для Слобо
·Смерть незалежного телебачення в Росії
·Людське м"ясо на продаж у Молдові

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ГІСТЬ ПОСТУПУ
·Лесь Подерв"янський: Мені огидні і влада, і опозиція

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Як пограбувати Сороса
·Знущаємося над MS Windows 98
·Tribes2 пішов на золото
·СеВІТ 2001

АРТ-ПОСТУП
·Фотоісторія "Солідарності"
·Польські книжки для українців
·Львів"яни стали театралами 225 років тому
·Смак "житняка" у малярстві
·Життєва філософія Актора

СПОРТ-ПОСТУП
·Подвиг "Галатасарая" та перша помста "Баварії"
·Черговий сюрприз від ФК "Львів"
·СПОРТ-БЛІЦ

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Баски погрожують убити Бандераса
·Білосніжка